Багато, хто задумувався над цим питанням - «Що там, після смерті?»,
«Куди ми йдемо і звідки приходим?», та більшість так і вмирали, не
знайшовши відповіді. А вона так близько, зовсім поряд , ця таємниця.
Вона прихована в нас самих. Вона – це наша Душа.
Наше
життя – це шлях до Бога, повернення до нашого Творця, своєрідне Колесо
Сансари* (життя і смертей), з якого треба вийти. Але, щоб прибути із
Богом і жити у його досконалому Всесвіті, нам самим для початку треба
стати досконалими. Богами. Богами для себе, для своїх коханих, для
дітей. Ми повинні пройти і виконати Шлях, приписаний нам Долею, проте
для кожного різний. Тільки тоді місію буде виконано, а матеріальньий
світ зникне перед очима як спалах. Тому що він нам вже не потрібний. Ми
опинемося з Богом.
Але
не все так просто. Ми - люди. Щоби все це зрозуміти нам доведеться
подолати не один кілометр довгих роздумів, не одна кам’яниста стежка
простелиться під ногами. Дистанцій буде дуже багато… Подолаємо цю
подорож - будемо щасливі, бо прийдемо мети. Розкриємо у собі нові
здібності. Отримаєм святість. Не подолаємо – будемо народжуватися і
помирати до тих пір, поки не позбудемось на цій землі свого Его, своїх
прив’язаностей, не пізнаємо всю силу і глибину Простоти та Простору -
ПРИРОДИ.
Все
у цьому світі просто й водночас прекрасно, невимушено і гармонійно. Хто
хоче страждати - буде страждати. Хто хоче насолоджуватись - буде
насолоджуватись. Часто люди цього не помічають, не усвідомлють, нехтують
своїм життям. Не хочуть, не вміють, бояться – шукають причину.
Стараються обійти, проскочити свій Шлях. Знаходять інші - легкі
шляхи-омани, а разом з ними - біль, лінивство, невдачу та зневіру. Ними
починають керувати низькі моральні кодекси та егрегори, вони відкидають
існування душі – «Я вже після смерті нічого не побачу, тому мені й так
байдуже», відкидають звичаї, відкидають самих себе. Через це починають
вбивати, стають хтивими і пожадливими, закомплексованими і одинокими,
впадають в тяжкі депресії, стрес... Це робить Шлях повернення до Бога
ще важчим. Однак не менш цікавим. Ті, хто проходить - стають в десятеро
сильнішими та в стократ чистішими, а хто ні - і зовсім грузнуть,
накладають на себе руки або перетворюються на бомжів чи пиятиків -
паразитів, відсуваючи виконання своєї місії ще на кілька сот, а може й
тисяч років.
Майже
у всіх релігіях світу йдеться про реінкарнацію. Кожна трактує це по
різному, але сенс один – Душа одвічна, вона потрапляє в людське або
тваринне тіло, як у тимчасовий саркофаг-оболонку, для досягнення своїх
цілей, аж поки остаточно не віднайде Бога, не Воскресне до стану
космічної Свідомості – Любови, Благості. Була реінкарнація доведена і
вченими-медиками, які вивчали таке явище, як клінічна смерть. Половина з
людей, що пережили її - усвідомлювала вихід із тіла, друга -
зустрічалися із померлими родичами, треті – бачили сяйво в кінці тунелю,
а четверті – свої майбутні тіла. Безсмертя душі можна навести й на
історичних випадках, як от перевтілення Будди в Тибеті у тілах дітей.
Часом і ми у цьому житті відчуваємо, що все це ми десь вже бачили, а
людей з якими знайомі чи не годину - знали усе своє життя. До нас
приходить інформація, яку ми ніколи не знали і не могли знати, досвід,
якого ми не відчували, таланти, яких не мали – це наша Душа пригадує
свої попередні буття.
Чи
ми готові бути з Богом сьогодні? Чи готові піднятись ми у його Всесвіт
зараз? Дивлячись на сьогоднішній світ, можна сказати, що ні. Та, якщо
так, то змінюймо себе з мудрістю, прощаймо своїх ворогів з честю і
спокійно уникаймо заздрощів! Бо тільки так зможем уникнути повторного
перенародження у цьому перенасиченому і не простому земному світі -
Колесі Сансари…
|