РІДНОВІР - Вчення про Велеса
Вівторок
06.12.2016
13:06
Категорії розділу
Новини [21]
Коло Свароже [74]
Правослов [63]
Іменослов [32]
Тranslator
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Місячний календар
Фазы Луны на RedDay.ru (Ровно)
Форма входу
Пошук
Наше опитування
"Велесова книга " для Вас це:
Всього відповідей: 102
Погода
Наша кнопка

Рідновір

[Отримати код кнопки]
Цікаві сайти
Світанкові роси. Ляльки, мотанки, дерев'яні вироби, амулети... Український стиль: Прикольні патріотичні футболки :: вишиванки :: подарунки Українські вишиванки Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» Журнал РЕЗЬБА ПО ДЕРЕВУ Бандерштат Официальный сайт Burzum и Варга Викернеса тм Древосвет - деревянные игрушки, конструкторы Природа и др... Українські пісні Світанкові роси. Ляльки, мотанки, дерев'яні вироби, обереги... Українські скарби
Країна
free counters
Статистика
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
MP3
Зворотній звя"зок
Ім`я відправника *:
E-mail відправника *:
Web-site:
Тема листа:
Текст повідомлення *:
Оцінка сайту:
Код безпеки *:

РІДНОВІР






Вчення про Велеса


Велес
Книгу цю почестимо Богу нашому...
або Вчення про Велеса

        
В 16 дошці знаходимо слова присвяти цієї дерев'яної книги: "Велес
Книгу цю почестимо Богу нашому, бо в ньому є прибіжище і сила".

        
Велес – одне з багатьох імен Всемогутнього Всевишнього Бога нашого. Наші
Пращури порівнювали Велеса з Богом Сонця, подібним до грецького Аполона,
що є водночас покровителем земних благ. Велес, як  Аполон, наділений
таємничими здібностями відання, передбачення майбутнього. Ось як Велесова
Книга пояснює зв'язок Велеса із Сонцем: "Молили Велеса, Отця нашого,
хай потягне в небі Коня Суражого, і хай прийде до нас сурі вішати, золоті
Кола вертячи. Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним
блідне лик вогнищ домашніх"
(3-А). Хоча Велес є покровителем нічного
часу, але саме він вранці викочує на небо золоту колісницю Сонця (Коня
Суражого), а потім вдень починає вертіти золоті кола сонячного сяйва.
        
Велес також наділяє найкращих з людей відунським умінням і чарівними якостями.
Тому він є покровителем Волхвів, служителів Рідних Богів, музикантів, поетів,
співців. Як головний Бог-оракул, Велес у давнину мав багато присвячених
йому храмів по всій Слов'янщині, зокрема й у Київській Русі.
        
Ще донині наша земля зберігає географічні назви (топоніми, гідроніми),
похідні від імені Велеса, як наприклад, вулиця Волоська (в Києві), що вела
до капища Велеса. Кумир (статуя) Велеса стояв на березі річки Почайни,
куди був скинутий за наказом князя Володимира в 988 році. Волосова вулиця
була
також і в Новгороді, є гора Велеса (у Боснії), Волосів Яр (на Вінниччині),
Велесова гора (неподалік від Луцька), Велес-камінь (с. Крижівка Мінської
обл. в Білорусі), навколо якого, як розповідають місцеві жителі, ще перед
Другою світовою війною були розвішані черепи різних тварин. Села Велесове,
Волосова Пустиня, Велесове дворище (Володимирська та Смоленська обл. Росії);
річка Велеса (ліва притока Західної Двіни); височина Велесове Ребро (поблизу
Ярославля) та ін.
        
Спадкоємця Бога Велеса впізнаємо  в образі відомого до сьогодні Водяника,
який уособлює водну і земну стихії, і якому люди й досі приносять пожертви
(монети, хліб, мед, вінки, квіти, трави).
        
Водночас Велес вважається покровителем небесних отар (хмар, міфічних дощових
корів), їхнім пастухом і володарем, опікуном атмосферних явищ. Народ вірить,
що від зірок залежить роса і дощ. Свідченням тому є народні назви сузір'я
Плеяд: Волосожари, Власожерці, що також пов'язане з жерцями (жрицями)
Бога Велеса. Порівняємо легенду про Дів-Русалок, які справляли весняні
обряди співом і хороводами, а після смерті були підняті на Небо у вигляді
зоряного скупчення Баби-звізди (Плеяди). На зв'язок Велеса із зоряним небом
(тобто ніччю, царством Чорнобога) неодноразово звертали увагу фольклористи,
етнографи, навіть археологи, наприклад, Микола Чмихов. Подібність нашого
Велеса з литовським Велнясом (Чортом) також вказує на його зв'язок з Нічним
Небом, Чорнобогом. Протилежністю Велесу, Богу Нічного Неба, є Дий – Бог
Денного Неба.
        
Світобачення  наших Пращурів суттєво відрізнялось від нашого сучасного
раціонального мислення.  Поетичність світогляду, схильного до природних
порівнянь, міфологічної образності, була зрозуміла кожному русичу без спеціальних
пояснень. Тільки чужорідне християнське втручання у цей народний світогляд
спричинило серйозні перекручення давньоукраїнських вірувань. Так, давні
посилання "к Велесу за море", "к Бісу", "к Чорту", "до Дідька" в християн 
набули значення прокльонів і стали означати побажання смерті.  Для
язичника ці словесні формули означали не стільки "сходити до Предків",
скільки  встановлення зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім та
звернення до Духів Роду з проханням допомоги чи поради.  Душа язичника 
живе вічно, лише обертаючись через  три світи Яви, Нави і Прави, тому
смерті не боялися. Християнин же боїться смерті і "Суда Божого", яким його
залякує Біблія.
        
Подібність Велеса до литовського "веліса" (покійника) також вказує
на його тотожність з нашим Домовиком, що є духом Предка і покровителем
домашніх тварин – "звірят, звір'я", тобто тих, хто приходить "з
Вирія
". Про те, що наші далекі Пращури бачили на нічному небі різних
звірят, свідчить хоча б уявлення про Зодіакальні сузір'я у багатьох давніх
народів, в тому числі й слов'ян (грецьке Zodiakus – коло із зображеннями
тварин). Показовим щодо цього є українське вірування в те, що тварини на
Різдво розмовляють, а дбайливий господар може почути їхню мову. Жодна тварина
в цей день не повинна зазнати якоїсь кривди, тому господар особливо пригощає
свою худібку, годує хлібом, іноді заводить до хати. Бо в Різдвяну ніч Бог
Велес оглядає свої земні череди, і дає приплід тварин тому господарю, який
добре їх доглядає.
        
До імені Велеса також близьке поняття Волхв (від старослов'янського
влъхвъ),
а також велій – великий. Велетні в українському фольклорі називаються
велети,
волоти
. В народі збереглась назва кургану волотка. Зберігся
також звичай поминати Дідів на таких волотках-могилах. Під Новгородом,
що колись належав до нашої держави Київської Русі, є "Волотове поле" –
кладовище новгородських богатирів, де в язичницькі часи стояла культова
статуя Бога Велеса. В українських билинах Володимирового циклу, збережених
у Галичині, згадуються "волхви-волшебники", які завжди були почесними гостями
на княжих братчинах-бенкетах. Велесові Волхви, жерці промовляли (рекли)
слова від імені самого Бога Велеса, замовляли (шептали) заклинання від
усяких напастей. Про це маємо деякі свідчення в інших слов'янських джерелах
XV – XVI ст., наприклад, чеська приказка "Велес нашепче".
        
Волхви вміли впливати на родючість тварин і людей. В Літописі Руському
є розповідь про народження віщого князя Всеслава Полоцького внаслідок чарів:
"його ж народила мати від волхвування". Зв'язок Велеса з народженням нової
людини дуже тісний. Як провісник майбутнього, Велес "співпрацює" з Богинею
Долею, оскільки саме він, як покровитель рослин і тварин, дає їй матеріал
(льон і вовну) для прядіння нитки життя.
        
Велес близький і до ведійського Варуни як охоронець Прави і сторож договорів,
клятв і обітниць. Велес, Велняс і Варуна мають ясний надприродний зір,
пильність, здатність до передбачення і віщування. Як Велес, Бог яснобачення,
так само і Волхви, його жерці, були наділені таємними знаннями про причини
явищ і подій, вміннями впливати на ці причини, вчасно передбачивши небезпеку.
Книги, написані досвідченими Волхвами, називалися Волховниками і використовувались
при Богослужіннях, або для навчання дітей та молодих Волхвів. Тому й Велесова
Книга з повним правом може вважатися
Волховником у найвищому
розумінні цього слова як Святе Письмо Рідної Віри.
        
Культ Велеса в Україні виник і сформувався ще в мисливському суспільстві
часів палеоліту, коли він вважався родоначальником, тобто Прапредком майбутніх
слов'ян. Саме з тих прадавніх часів беруть свій початок обряди запрягання
в плуг ведмедя чи вола, що є символами Велеса, рядження на Різдво у вивернуті
кожухи, шкіряні маски тварин, посад молодих на хутро, кожух під час весілля
та ін. Всі ці обряди символізують родючість і багатство.
        
Культ Велеса розвинули вже хліборобські племена праслов'ян, де він став
покровителем худоби й врожаю, а його зв'язок із світом померлих відобразив
постійний кругообіг життя і смерті. Періодичне вмирання і оживання природи,
– бо в хліборобів віра в постійне перевтілення душ  розвинулась в
обрядах Велесової бороди (Волосової, Спасової, Дідової, Божої бороди).
На півночі Русі стебло трав'янистих рослин разом з колосом називали волоткою,
звідси і "Волотка на бородку", тотожне українській Велесовій бороді. Зрізане
серпом колосся водночас є і смертю рослини, і її воскресінням шляхом проростання
зерна навесні (похорон зерна в землю і його нове народження). Подібною
до цього є віра у переселення душ, тобто отримання душею нового тіла для
наступного життя на землі (у світі Яви). Таким чином, Велес постає як Бог
родючості, який через безкінечний ланцюг відроджень забезпечує вічність
душі.
        
До недавнього часу в Україні Велеса уявляли як Житнього діда з трьома довгобородими
головами і трьома вогняними язиками. Такий образ Велеса виготовляли із
колосся: сніп, що уособлює Дідуха розділяли на три частини (ніби три голови)
і перев'язували червоними стрічками. В Різдвяних обрядах цього "Діда" ставлять
на "Бабу" (оберемок соломи), який господиня кладе на застелений обрусом
Престол (або Покуть). Триликим є й зображення Велеса на статуї Збруцького
Світовида, тут він тримає на своїх руках всю світобудову і є ніби її основою.
       
У Колі Сварожому є кілька Велесових свят: 6 грудня – Велес
Зимовий (інша назва – Дід Мороз), 2 січня (на Водокрес Велеса вшановують
разом з Даною, Мокошею), з 11-12 лютого (Велесові святки, або "Чортовий
тиждень"), 9 травня – Велес Весняний, 14 вересня (свято Вирію). Це свято
має ще й назву Здвиження, пов'язане з відльотом птахів та відходом зміїв
під землю. Змій, що також  символізує Велеса, є зв'язківцем зі світом
Предків – Раєм, Ірієм.
        
Велес – водночас Бог Багатства. 6 грудня він сходить по сонячному промінню
на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду (згадаймо Діда
Мороза з його подарунками, хоча й твердять етнографи, що цей образ недавнього
походження, але подібність очевидна). Саме з цього часу починається підготовка
до Різдва, вивчення колядок, виготовлення масок, святкового одягу тощо.
Слово скотьї в літописах первісно означало гроші, тому нема нічого
дивного, що пізніші переписувачі давніх документів уже не розуміли значення
цього слова і пов'язували його лише з домашніми тваринами, отарами скоту,
отже Велес у них став "скотьїм Богом", що, в кращому випадку, пояснювали
як "опікун домашніх тварин". Але й кількість худоби (скоту) сама по собі
вже була свідченням добробуту, отже – багатства господаря. Функції Велеса,
як опікуна тварин, християни передали своїм "святим" Миколаю і Власу.
        
Образ Велеса таємничий і мінливий, він схильний до всіляких перетворень
(метаморфоз), які надали йому такої широкої різноманітності символів і
функцій, що сьогодні ми бачимо в ньому універсального захисника і покровителя,
якого називаємо Спасом України від засилля чужинецької антикультури.
        
Велес, як Божественна сутність, охоплює кілька понять, що вкладаються в
розуміння законів Прави і позначають: 1) владу, порядок, закон; 2) територію
поширення влади, порядку, закону; 3) час дії цієї влади, порядку, закону;
4) людську спільноту, підлеглу цій владі, порядку, закону. Саме тому Велес
завжди стоїть насторожі земельних володінь, громадського ладу, є охоронцем
і свідком всяких угод і присяг і загалом людської моральності.
        
Оскільки символи мають значення родової пам'яті й передаються для зв'язку
членів роду, які живуть у різному часі, але рідному просторі,
то розлянемо деякі з них.
        
Символіка Велесових чисел відома в Україні з незапам'ятних
часів: 3, 5, "тридев'ять" (27), або загалом непарність. Згадаємо зображення
триликого Велеса на культовій статуї Світовида, поминальні тризни, тривимірність
світу (вчення про Триглава); за писемними пам'ятками, пророцтва Волхвів
мали збуватися "через п'ять" років. Літопис Руський за 1071 р. оповідає
про Волхва, який з'явився в Києві і пророкував, що "на
п'яте літо
Дніпру потекти всп'ять і землям переступити на інші місця". Число
27 пов'язане з русалками як представниками водної стихії (дочками Водяника-Велеса)
і "тридев'яте царство" – потойбічний світ, яким опікується Велес. Непарність
Велесових чисел (напр. п'ятниця – п'ятий день тижня присвячено Мокоші й
Велесу) є своєрідною протилежністю до парності Перунових чисел (напр.,
четвер – четвертий день Перуна). Число 7 є магічним знаком єдності й боротьби
протилежних сил Велеса (3) і Перуна (4), що в сумі дають 7, це число також
є знаком тижня (сідмиці). Магічним числом Велеса вважається і 33 
– також символ потойбічного світу Предків.
        
Символіка Велесових  тварин: Бика, Ведмедя, Коня, Кози,
Собаки, Змія.
       
Бик
є давнім позначенням сузір'я Плеяд – Волосожарів. Давні
шумери називали його "Зіркою Бика". В трипільців існували святилища Тура-Бика
(йому тотожний  Віл, пор.:
Вол – Волос). Його зображали у вигляді
людино-вола з рогами і вважали сином небесної Корови. Вірогідно, Корова
Замунь з Велесової Книги є саме такою тотемною Предкинею всіх оріїв:
"Дажбог нас народив од Корови Замунь, і були ми кравенці..."
(7-Є).

Про зв'язок Велеса з Коровою Замунь і нічним зоряним небом загалом, розповідає
дошка 8(2):
" Тут бо Корова Замунь іде до поля синього і починає
їсти траву ту і молоко давати. І тече молоко те до хлябів і світить уночі
звіздами над нами. І тут бачимо, як молоко сяє нам. Такий є шлях Права,
і іного не повинні мати... Вночі Велес іде по Сварозі, по молоці небесному,
іде до своїх хоромів, а на зорі сідає до воріт, там ми ждемо Його, щоб
зачати співи і славити Велеса од віку й до віку!".

       
Ведмідьтакож давній символ Велеса, оскільки він сформувався
ще в первісному мисливському побуті праслов'янських племен. Довгий час
на слово, що було назвою ведмедя, накладалася заборона (табу), щоб не турбувати
даремно цього могутнього тотема (Бога-Предка). Тому українське "ведмідь"
було своєрідним замінником справжнього імені цієї тварини: "той, що відає
мед". Існує припущення, що первісним іменем ведмедя було бер (бар)
пор.
барліг (лігво бара), а також його назви
в романо-германських мовахber, bar. Ведмідь символізував родючі
сили природи. В грецькій релігії дівчата на обряді повноліття  вдягали
маски ведмедя і називалися "ведмедицями". Ведмедиці були на службі в Богині
Артеміди. Вірогідно цей давній індоарійський культ був поширений від Середземномор'я
аж до Балтійського узбережжя – в Польщі й донині зберігається статуя такої
священної Ведмедиці на горі Слєнжі. Слов'яни вдягали шкуру ведмедя на першу
оранку для підвищення родючості поля.
       
Кіньодин із символів Велеса. На огорожах навколо давніх храмів
настромлювали обереги з кінських черепів. Нам, сучасникам не зрозуміло,
який таємний чи магічний вплив мали такі обереги. Однак, потроху людству
відкриваються давні знання наших Пращурів. Ще мало вивчено вплив кісток
на навколишнє середовище і на людський організм, та вже сьогодні існують
такі наукові дослідження. Не так давно в Україні ще побутували звичаї принесення
будівельних жертв, сліди яких знаходять нині в різних регіонах: кінський
череп клали під фундамент хати, або під піч нового житла. Це свідчить про
зв'язок коня як атрибута Велеса з культом Предків, підземним світом. Він
дає міцність усій будівлі (згадаємо постать триликого Велеса, що тримає
всю світобудову Збруцького Світовида), тобто є основою всього пантеону
Богів. Якщо ж Волхв чи знахар знаходив десь у полі кінський череп, то найдорожчою
знахідкою для нього була трава, що проросла крізь очні отвори черепа –
вона має велику лікувальну і чарівну силу Велеса.
       
Коза
є одним із символів старої віри, яку християни відкинули
тому, що для них коза стала позначати "Диявола", а вівця – Христоса, що
й відображає приказка "Бог створив вівцю, а Чорт – Козу". Насправді ж ці
дві тварини є символами
різних Богів однієї язичницької віри:
вівця (баран) – Весни, Літа, Дня, Сонця, духовного начала; а коза – Осені,
Зими, Ночі, Місяця, тілесного начала. Козел має роги і бороду, що характерне
й для Чорнобога, тому в середньовіччі Чорта зображали у вигляді козла.
Довгий час церква переслідувала  колядників, які водили "козу" на
Різдво Коляди, як істоту, що виконує магічний обряд прикликання родючості.
У грецькій вірі цьому символу тотожний Пан – козлоногий покровитель шлюбу,
пастухів, музик, поетів, рослинності, а в Індії до нього подібний Пушан
– охоронець доріг, покровитель тварин і багатства, пастухів, співців і
поетів, охоронець скарбів, провідник душ померлих.
       
Собака – символічно пов'язаний із Симарглом і Чорнобогом,
він є охоронцем молодих паростків рослин, і водночас зв'язківцем нижнього
і верхнього світів. Тому Симаргл часто зображається з крилами, або поруч
з рослинами, часом його хвіст має складне візерунчасте плетиво, що означає
родючість рослин. Цей образ, відомий з часів трипілля, протягом тисячоліть
зазнав значних видозмін, однак деякі його функції переплітаються з обов'язками
Велеса. Наприклад, він охороняє ворота потойбічного царства, яким опікується
Велес (пор. грецького пса Цербера, часто трьохголового, або уявлення європейських
народів про те, що душі покійних втілюються в собак). Вислови "з'їсти собаку",
або "знати, де собака заритий" первісно означали "пізнати причини явищ",
а практично – обряди ворожіння з допомогою собаки (починаючи від грецьких
жертвопринесень собак з метою ворожіння, і закінчуючи відомими до сьогодні 
українськими гаданнями про Долю на балабушках).
       
Змія, Змій символізує Велеса як Бога земноводної стихії.
Змія чи вуж – оберіг плідної сили (згадаймо трипільські фігурки Богинь
із зображеннями змій на животі чи на грудях, або трипільські безкінечники,
що також символізують змію і воду одночасно). А скіфська "Змієнога Богиня",
– дочка Борисфена-Дніпра, – свого роду, наша тотемна Предкиня. Змій – охоронець
входу в підземне царство Вирію, володіння Велеса. Змій земний чи повітряний
(летючий Змій – тотожний східному Дракону) є символом невловимого незбагненного
свята – "празника" душі. Летючий Змій відомий у багатьох народів світу:
в шумерів і слов'ян, у  китайців і в єгиптян (творець грози), в аборигенів
Америки (пернатий змій, що дає дощ).  У східних слов'ян Змій Горинич
живе на горі, він рогатий, крилатий, бородатий. Може зробити багатим того,
хто йому сподобається.
        
В ширшому розумінні, змій-дракон є персоніфікацією всієї нашої етнічної
духовної культури. Не даремно християни так настирливо пропагують свої
етноненависницькі образи численних "змієборців", які в образі змія вбачають
лише все земне "зло", яке, на їхню думку, слід неухильно "поборювати".
Однак, цей образ був відомий у язичництві, де Змій-Велес уособлює земну
силу, а Перун-громовержець – небесну. Християнські культи Миколая – це
лише пізніша заміна нашого Велеса, а Георгій та Юрій – заміна нашого Перуна.
Існує міф цього "перехідного" періоду про змієборця, де "цар Грім" і "цариця
Молонія" (Перун і Перуниця) спалюють або викрадають отари "царя Зміулана"
(Велеса). Цікаво зіставити цей міф із переказом Геродота: скіфська Змієнога
Богиня викрадає табун коней у Геракла (міф навпаки?) і відпускає їх тільки
тоді, коли герой погоджується на певний час стати її чоловіком. Народивши
нащадків від Геракла, Богиня відпускає свого полоняника разом з його табуном.
        
Та як би чужинці не намагалися затемнити наш космогонічний міф, цей образ
"змієборства" є насамперед символом одвічної боротьби протилежностей: глобального
з місцевим, інтернаціонального з національним, хаосу з космосом – тобто
безладдя з Ладом!
        
2000 рік на Сході вважають роком Дракона. В нашому українському Колі Сварожому
цей рік, без сумніву, є роком Велеса, що започатковує епоху Водолія (теж
Велеса, Водяника, Мокоші) – це час повернення до нашого національного Ладу!
Велесова Книга має повернутися до свого народу, розкрити таємні знання
Пращурів, наших Волхвів, дати народові силу і новий поштовх до Відродження
Рідної Віри.