П`ятниця
20.10.2017
06:05
Категорії розділу
Новини [21]
Коло Свароже [74]
Правослов [63]
Іменослов [32]
Тranslator
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Місячний календар
Фазы Луны на RedDay.ru (Ровно)
Форма входу
Пошук
Наше опитування
"Велесова книга " для Вас це:
Всього відповідей: 105
Погода
Наша кнопка

Рідновір

[Отримати код кнопки]
Цікаві сайти
Світанкові роси. Ляльки, мотанки, дерев'яні вироби, амулети... Український стиль: Прикольні патріотичні футболки :: вишиванки :: подарунки Українські вишиванки Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» Журнал РЕЗЬБА ПО ДЕРЕВУ Бандерштат Официальный сайт Burzum и Варга Викернеса тм Древосвет - деревянные игрушки, конструкторы Природа и др... Українські пісні Світанкові роси. Ляльки, мотанки, дерев'яні вироби, обереги... Українські скарби
Країна
free counters
Статистика
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
MP3
Зворотній звя"зок
Ім`я відправника *:
E-mail відправника *:
Web-site:
Тема листа:
Текст повідомлення *:
Оцінка сайту:
Код безпеки *:

РІДНОВІР






Обрядовість і календар

Життя українського язичника від народження до самої смерті супроводжується певними ритуалами, що українською мовою називаються обрядами і означають «порядок, лад», тобто ряд послідовних дій, що мають свої правила, які слов’яни виконують щодня. Давнє слов’янське значення слова ряд — черга, шеренга, а також — договір, угода. Це слово має також і конкретне значення: ряд — збиті з дощок столи з лавами, які наші пращури збивали спеціально для частування великої кількості людей на весіллях, поминках, інших родинних урочистостях (пор. також торгівельний ряд на базарах). Саме «обрядування» первісно означало обхід гостей по рядах з частуванням (стравами, напоями), без якого не обходилося жодне із язичницьких свят. Відомі ритуальні бенкети, які називалися братчинами, і відбувалися після кожного Богослужіння, особливо на великі свята сонячного циклу Кола Сварожого, коли, окрім частування, передавалася по ряду ритуальна чаша або ріг — символ добробуту. Кожен учасник братчини, тримаючи ріг зі священним напоєм, виголошував славу Богам і передавав його далі за ходом Сонця (посолонь, тобто справа наліво). Пізніше слово обряд стали застосовувати до всіх родинних чи святкових народних церемоній.
У язичницькій вірі найбільшими родинними святами кожної людини є три: народження, весілля і похорон. Сучасникам важко зрозуміти, що похорон може бути урочистою подією, однак давній язичник розумів свій перехід до світу Нави як свято поєднання зі своїм Родом, але вже в новій якості — у гурті Предків. Поряд із цими головними етапами людського життя відзначалися ще й проміжні: посвячення в Рідну Віру, наречення дитини (надання імені), вікові ініціації (в один рік, у сім років і на повноліття), а також станові ініціації (посвячення у воїни, висвячення в духовний сан тощо). Багато обрядів пов’язаних з важливими подіями життя родини: побудовою, переходом до нової хати, купівлею худоби, вигоном її на пасовище, оранкою, сівбою.
Та найбагатшими залишаються календарно-обрядові звичаї, які в давні часи строго узгоджувалися з астрономічним станом космосу, завдяки чому в українців виробились космогонічні міфи про Сотворення світу, великодні, купальські, обжинкові релігійні тексти, що дійшли до нас у фольклорних записах.
Язичницький календар має назву Коло Свароже: «Мати-Птиця співає про дні ті, і чекаємо на часи, коли крутитися стануть Кола Сварожі до нас, і часи ті настануть для нас» (Велесова Книга). Коло Свароже наших предків — це сучасною мовою зодіакальний круг. Сварог — чоловіче втілення Всесвіту, Бог-творець Всесвіту, небесний коваль, що викував світ, створив перших людей, населив Землю живими істотами, став покровителем шлюбу і сім’ї. В індоєвропейській традиції Сварог (ведійський Тваштар) зображався з топірцем у золотих руках, звідси й відомий вислів про «золоті руки» означає майстра, творця. В Рігведі він має ще епітет «прекраснорукий», тобто Бог-митець. Сварог — творець усіх живих і мертвих форм природи. Він є втіленням космічних потуг: світла, вогню й повітря. Він — батько зодіакальних сузір’їв (Божичів), які отримали по-батькові — Сварожичі: «Се Отець Сварог, а інші суть Сини» (Велесова Книга, дощ. 22).
Сварог вшановується в різних обрядах Кола Сварожого як універсальна постать Божественних потуг: «Сварог, що створив світло, це Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, се маємо їх як істину» (Велесова Книга, дощ.15-А). Сварог починає Різдвяні свята (21 грудня, зимове сонцестояння), тому в Богослужіннях сучасних громад Рідної Віри йому в ці дні готується дванадцять або тринадцять страв (згідно з відродженим календарем і залежно від кількості місяців у році), читаються спеціальні молитви. На Різдво Божича-Коляди також згадується Числобог — Бог Часу. Походження цього Бога сягає індоєвропейських часів. У греків йому ідентичний Кронос (пор. хронологія — рахунок часу), у римлян — Сатурн, якому присвячувались сатурналії — зимові свята, подібні до слов’янської Коляди. За Велесовою Книгою, Числобог рахує дні і ночі (згадана вище дощ.11-Б). Дітям, які народжувалися в різдвяні дні надавалися імена, значення яких пов’язувалось з колом, наприклад поширеним було ім’я Коловрат, Колобуд (дослівно «коло вертящий», «коло пробуджуючий», тобто той, хто будить Сонце).
На другий день Різдвяних свят здійснюються обряди на честь Рода — Прабога, творця людського роду. Род — духовна енергія Пращурів, яка єднає усі покоління: покійних, живих і ще ненароджених, отже, він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Рода і Рожаниць «годують» кашею, пирогами, варениками й самі прилучаються до цих пожертв.
На дванадцятий день після Різдва — обрядове освячення води, що припадає переважно на 1-2 січня (Водокрес), адже саме в цю ніч починається рух вод до весни, відбувається зміна полярності води (так звана «жива вода»). Ці свята ідуть під знаком Богині Дани — втілення жіночого першопочатку Всесвіту, що складає пару протилежностей з Вогнем (Сварогом).
На межі січня і лютого відбуваються обряди вшанування Богині Стрічі (слов’янська Стріча — дослівно «добра Доля», її антипод Нестріча), тому ці обряди мають назву Стрітення, і означають «стрічу» Зими з Весною, які в давні часи супроводжувались інсценізацією боротьби холоду з теплом, молитвами про добре літо, умилостивленням добрих сил природи. В цей день пробуджується громоносна сила, тому освячується «громична» свічка, яка вважається оберегом від блискавки, а також лікувальним засобом від різних хвороб.
Найбільшим святом після Стрітення в лютому є Чортовий тиждень, який супроводжується своєрідними маскарадами, рядженими, загальними веселощами. Покровителем цих обрядів є постать Велеса — Бога таємничих знань, музики, поезії, який є зв’язковим світів Нави і Яви (духовного світу Предків з живими нащадками). Він — Бог честі, присяги, а також і матеріальних благ, покровитель тварин. Давнє значення цих обрядів полягало в освяченні кожного подвір’я, господарства рядженими волхвами (в масках тварин), що мало сприяти родючості, добробуту родини. Саме карнавальне вбрання учасників дійства стало причиною християнського перекручення образу Чорта, як волохатого, рогатого, хвостатого. Чорт, Чорнобог — символ ночі, зими, холоду, але водночас і таємничості, рівноваги в природі, відвертості, ворожіння, адже ніч виявляє деякі речі, невидимі вдень (наприклад, сузір’я, що є провідниками до певних Божественних сил, Чумацький шлях та ін.).
Свято Колодія, що відбувається в кінці лютого вказує на те, що «Коло діє», тобто наближається до весни, до Великого дня (після весняного рівнодення), коли Сонце переможе темряву. Щоб наблизити цей час, кожна істота має знайти пару. Тому обрядовість Колодія покликана символічно «покарати» порушників звичаю, тих, хто не одружився в попередньому Колі Сварожому і побажати їм знайти пару в наступному Колі (від Колодія до Колодія). Неодруженим парубкам чіпляють до ноги «колодку» (фалічний символ), приспівуючи при цьому жартівливих пісень, які мають примусити замислитись і спонукати до одруження.
Настає весняне рівнодення, а в неділю за ним — Великдень Дажбожий (наші предки не пов’язували його з повним місяцем), адже це було свято Сонця. Дажбог, за визначенням В.Шаяна, — животворне горіння в душі нації, батько людського щастя, добра, блага, любові, тобто Добростану. Саме тому в цей день був звичай обрядового цілування на знак добра і любові та взаємного обдаровування писанками — символами відродження природи.
На двадцять п’ятий день після Великодня святкується Рахманський Великдень, або Середа Права. Сучасні Громади Рідної Віри пов’язують цей день із вшануванням духовних законів Прави, тобто Всесвіту. Шкаралупа від великодніх писанок в цей день пускається на воду річок, що пливуть до моря — цей обряд символізує обмін інформацією з духовними силами індоєвропейців (в образі «рахманів» — брагманів).
22 квітня — свято Лади — Богині жіночої пристрасті, материнства. Вона — старша Рожаниця, мати двох першопочатків життя Лелі (втілення води й жіночості) і Полеля (втілення вогню й чоловічої сили). У цей день також вшановують і молодшу Рожаницю, Лелю (або Лялю) — Богиню дівочого кохання. На її честь водять хороводи — «лельники». Дослівно Леля, Ляля означає « лялечка, маленька дівчинка», так називають і дівчинку, навколо якої водять обрядове коло, і яка після обряду обдаровує всіх учасниць дійства обрядовими стравами, гостинцями. Ім’я Ляля надають дівчаткам, які народжуються близько до цієї дати.
Наступного дня, 23 квітня вшановуються чоловічі сили природи: Ладо (чоловіча пара Лади), Ярило — Бог весняного Сонця й розквіту. Ладо згадується у Велесовій Книзі як Бог-Предок, який відкрив достойному русичу Квасурі секрет приготування священного напою сури, якою слід прославляти Богів Прави (дощ.22). Хлопчиків, народжених в цей день, називали іменами з коренем Яр — плодючий: Ярець — народжений на Ярила, Яролик — подібний лицем до Ярила, Ярополк — військо Ярила, Ярослав — слава Ярила, Ярун — родючий, життєдайний, Ярчик — пестливе від Яр та ін. Велесова Книга стверджує: «Ярбог править весняним цвітінням і Водяниками і Лісовиками і Домовиками» (дощ. 38-А).
2 травня молять Богиню Живу про життя і здоров’я. За повір’ями вона перевтілюється в зозулю й кує (пророкує), скільки років житиме людина. В середині травня (сьомий тиждень після Великодня) здійснюються обряди русалій. Русалок є «тридев’ять сестріниць», які опікуються певними рослинами, тому їхні імена пов’язані з назвами квітів і трав («Сварог», 1997, вип.6). На русаліях вшановується й Берегиня — жіноча продукуюча сила природи. Її ім’я дослівно означає «народжена на березі», що вказує також на її зв’язок з водою. Загалом Берегиня славиться на всі жіночі свята: Рожаниць, Русалії, Мокоші, Дани, Долі та ін. У Велесовій Книзі Берегиня згадується як провісниця славних перемог русичів, і в цьому сенсі вона зливається й з образом Матері-Слави.
Червневі обряди присвячуються переважно Світовиду (літньому), Вогнебогу (Симарглу) та Купайлу, що символізують літній небесний вогонь — сонцекрес (сонцестояння), кульмінацію денного світла (найдовший день). Купальські обряди присвячуються шлюбу молодих пар, які тут освячуються живим вогнем і живою водою та зустрічають вранішнє Сонце, щоб прославити його піснями, після цього молодята просять благословення у батьків і священика — волхва.
20 липня починаються обряди перунування. Перун — принцип божественного прояву в блискавці й громі — несе енергію очищення, дає рухливість і життєву потужність всім істотам. Він, покровитель воїнства, за Велесовою Книгою, ви вав чарівний меч, яким русичі перемагають ворогів. Чоловіки вшановують його всенічною братчиною біля дубів. Жіноча пара Перуна — Перуниця, Летениця, або Блискавиця (Молонья) святкується на третій день після чоловічої братчини.
Серпневі обряди Рідної Віри присвячені переважно Богам Спасам; у Велесовій Книзі цей період називається «спасиць». За даними етнографії в давні язичницькі часи таких днів було багато, вони стосувались освячення кожного нового плода чи овоча перед вживанням і не прив’язувалися до певних дат. Відомі назви Спасів: хлібний, маковий, медовий, яблучний, горіховий, ягідний, грибний, полотняний (освячення першого полотна з нових конопель чи льону) та ін.
Осінній Світовид припадає на осіннє рівнодення і символізує прощання з сонячним світлом, після якого Коло Свароже вступає в період Корочуна, найкоротшого дня, найтемнішої частини року. До ХІІ ст. у храмі Світовида, як і на Великдень, служили всенічну, освячували високий коровай (іноді досягав висоти зросту людини), але вже з нового врожаю. Нині громади Рідної Віри в цей день ходять до статуї Світовида, де з піснями й хороводами покладають йому на голову вінок з квітів та колосся.
З цього часу панує Бог осіннього сонця Овсень і зимового — Сивбог (Сивобог). У Велесовій Книзі записано про Овсяну велику й малу (дощ. 37-А), а з обрядів відомі засівання вівсом і викликання Овсеня — вівсяного духа (у білорусів). Овсень споріднений також з давньоіталійським Ауселом та етруським Усілом. В Росії його іноді називають ще Таусень. Відомі імена Овсяник та Овсеня, які надавалися дітям, народженим у цей період Кола Сварожого. Сивбог — Бог старості, слабкості, холоду, символізує спад напруги Живи, зимову старість року; він керує періодом від осіннього Світовида до зимового сонцестояння, після чого передає владу Коляді. До Коляди готуються заздалегідь: вже на свято Долі (24 листопада) дівчата здійснюють обряд на честь Вишні, Вишени — жіночий аналог Всевишнього — ставлять вишневу гілочку у воду, запитуючи Богиню Долю про коханого парубка. Якщо вишня розцвіте до Різдва, буде щасливе подружжя. 30 листопада починаються калитянські вечорниці, спрямовані через спільні веселощі, пісні, танці, розваги молоді сприяти знайомству парубків і дівчат, вибору пари. Тому головні обряди йдуть під знаком Долі, яку закликають, умилостивлюють подарунками, стравами (каша, вареники). Вважають, що слов’янське ім’я Доляна надавалося дівчаткам, народженим у цей період, і означає «долина дочка», тобто улюблениця Долі. Саме ж ім’я Богині Долі означає «частка, частина».
Коло Свароже завершується періодом Чорнобога, який є символом ночі, зими, холоду, що фактично створює природну рівновагу у Всесвіті: «Білобог і Чорнобог б’ються і тим Сваргу тримають, аби світу не бути повергнутому (ВК, дош. 11-А). Його символи - Чорновіл, Чорнотур — такі імена надавали хлопчикам, народженим в третій декаді грудня перед Різдвом. На жаль, християнська ментальність наклала на цей образ свою символіку («антипод Бога»), яка заважає розумінню Чорнобога як необхідної врівноважуючої сили космосу, Бога, що сприяє гармонії, врівноважуючи Всесвіт.
Від Коляди до Коляди крутиться Коло Свароже — завершується одне коло обрядів і починається все спочатку... і так без кінця-краю.