Вчення про Священну Суринію
І
жертви іншої, як хліби, немає...
або Вчення про Священну
Суринію
Зв'язок людини з Богами забезпечується завдяки пожертвам, які людина добровільно
призначає Богам. Найважливішою жертвою всіх орійських народів був священний
напій. Обряд урочистого пролиття Божественного напою у Вогонь, або на Землю
був основою всякого моління і свята. Сам Вогонь є Богом і через "споживання"
Ним нашої пожертви, ми поєднуємось з Божеством. Жертводавець спостерігає,
як Боги беруть його дарунок, а жрець з допомогою відомих йому символів
(колір вогню, напрямок і колір диму, шум крони священного дерева, під яким
здійснюється обряд) віщує про майбутнє. У Ведах докладно описана легенда
про отримання оріями від Богів священного напою Соми. Культу священної
Соми присвячена ціла 9-та книга Ріґведи. Сома – улюблений напій Індри-Перуна.
Ним причащаються і воїни перед боєм. Її приготування супроводжується спеціальними
молитвами й ритуалами. Орійці вважали, якщо напій виготовлено без молитви
й обряду, він не буде мати Божественних якостей.
Подібну легенду має також і Велесова Книга: "А ще хай буде сказано
про те, як Квасуро одержав од Богів тайну і впровадив Сурину. А то бо є
спраги вгамування і ту мали до Радогощі, щоб Богам радіти і танцювати,
віни кидаючи до Сварґи і співами славу Богам творячи. Квасур був сміливим
мужем і сильним і про Богів був навчений. А тому Ладо до нього прийшовши,
сказав йому залити меди водою й усуряти їх на сонці, себто Суру утворити.
А як вони перебродять, то перетворяться в Сурицю і ту пиймо во славу Божеську"
(22). Отець же Богумир отримав від Богів повчання, що напій, який виготовив
Квасуро, слід називати Суринією. Як видно з опису, обряд
приготування напою супроводжувався підкиданням до Неба житнього вінка,
що свідчить про духовне значення цього напою, а також час його приготування,
вірогідно після жнив.
З яких же рослин виготовляли цей священний напій?
"Це є жертва наша
мед-сура на дев'ятисилі й шальвії удіяна і на Сонці ставлена на три дні,
а потім крізь вовну ціджена, – і та буде наша жертва Богам Права, які є
наші Праотці" (24-В). Дев'ятисил і шальвія – відомі нині лікарські
трави (за В. Шаяном – шавлія, шалфей; за Б. Яценком – щавель
). Дослідники Ріґведи припускають, що арії, пересуваючись на широких просторах
Євразії, використовували різні рослини, які росли на шляху від Європи в
Індію. Є етнографічні відомості про український напій під назвою сур,
який виготовляли з вівса, а також існує думка про додаток полину,
як і при виготовленні пива. Велесова Книга згадує й про овес як пожертву
Богові: "Жертву Тобі правимо – овсяне борошно і так співаємо славу
і велич Твою" (31).
Мовні дослідження індійської назви сома (хаома) вказують на коноплі,
як основну рослину для її виготовлення. Наша назва
Сура
походить
від назви сонця – Сур'я, як і суритися – настоюватися на
сонці. Під час обряду Мати Слава приносить русичам ріг, наповнений медом-сурою:
"Летить
у Сварзі Перуниця і несе ріг Слави, так іспиймо його до кута!"
– слова, які жерці промовляють перед обрядом жертвопринесення і причастям
до святого напою. Іспити до кута – те саме, що нині називаємо "випити
до дна", бо в ріжка дном є кут.
Дошка 4-А розповідає не тільки про те, як виготовляти напій, але й про
спосіб вживання священного напою: "Залишимо на суру молоко наше в
травах на ніч, натовчемо до нього шавлію й інших трав, як рекли Пра-старотці,
і даймо цьому суритися. І пиймо тричі во славу Богів п'ятикратно денно.
Бо то наше почитання Богам повинні потребити і треба та буде зв'язком поміж
нами". Тричі – за один прийом роблять по ковтку за кожного з Богів
Триглава; так моляться п'ять разів на день. Треба – жертва; потребити
– принести жертву. При пожертвуванні напоїв та іншої їжі, її з спеціальною
молитвою виливають чи кладуть у Вогонь, на Землю, чи у Воду.
До Вогнища також кладуть духмяні трави, пахощі яких при згорянні створюють
відчуття урочистості і Божественного ладу: "тому вержемо до огнища
трави й клечви Велеса славити..." (уривок 20). Тут,
вержемо
– кидаємо; клечва – клечання, дослівно "прикраса з трав", засушені трави,
які використовувались в обряді Русалій, обов'язково мали бути спалені (викидати
їх не можна, так само, як і обрядові вінки).
Християни звинувачували наших Предків русичів у кровожерності, жорстокості,
дикості. Неодноразово й нині серед упереджених людей чуємо нарікання на
людські жертвопринесення, що нібито побутують у язичників. Велесова Книга
достойно спростовує це звинувачення, неодноразово наголошуючи, що Богам
даємо лише їжу, яку споживаємо самі: "Слава Богам нашим! Маємо істинну
Віру, що не потребує людської жертви. А така діє у варягів, які завжди
приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і йому приносили жертву. Ми ж з
мішком повну жертву даємо від трудів наших – просо, молоко і тук. Та Богів
покормимо ягням на Коляди і на Русалії, в день Ярила і на честь Красної
гори. Те Богам даємо на спомин про гори Карпатські" (7-А). Як бачимо,
жертвували Богам, те, що вироблено руками людськими (від трудів); тук –
жир, масло, як символи багатства,
"і жертви іншої, як хліби немає.
А ще виноград, і мед, і зерно дають до молінь тих" (26). Таких
застережень багато: "Це Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної,
лише плоди, овочі, квіти і зерно, молоко, суру питну, на травах настояну,
і меди,— ніколи не живу птицю, ані рибу. Це варяги дають жертву іншу і
страшну чоловічу"(24-Б).
Обряди
жертвоприношень здійснювали спеціально освічені Волхви-кудесники:
"І
це всяк Рід правився кудесником, що жертви творив. І всякий Рід мав старого
кудесника, який іншим Радогощі давав. І се перший мав на чолі Дажбога,
по Ньому ж і творив" (33). Начільні пов'язки із зображенням Сварґи,
коловорота – символів Сонця, були особливою відзнакою язичницьких священиків,
Волхвів.