Ви знаєте, мене завжди цікавило, чому такі привітні, співчуваючі, та добрі люди, якими являємося ми, українці, настільки зневажливо відносимося один до одного.! І тільки зараз, коли я стала Рідновіром, зрозуміла - вся справа у тому, як нас виховує зсередини нерідна нам релігія під назвою Християнство.
І ось я хочу передати свої думки.
В першу чергу згадайте з яким відчуттям ви приходите до церкви, а з яким йдете додому. Я буду розповідати особисто про себе. Багато разів в житті я думала, ну чому я завжди знаходжу якісь відмовки і причини, щоб не ходити хоч раз на місяць у храм, тоді збиралася з силами! і таки йшла, з передчуттям того, що настане просвітлення в душі і не буде так пригнічувати тягар турбот. А вистоявши всю службу, прослухавши уважно все, що говорив батюшка, я йшла додому із зовсім іншими відчуттями - в першу чергу боліло все тіло, так як мало того, що це дійсно дуже тяжко вистояти декілька годин поспіль (а в деяких селах, де служби проходять раз на день тим більше, бо читаються ще й вечірні молитви, тобто сама служба йде в 2 рази довше), так ще і люди бувають різні, багато хто з них навмисне штовхається, так як вважає себе вищим по статусу за інших; а по-друге, ще й виникало відчуття неповноцінності, що дуже пригнічувало. І я не думаю, що таке було тільки в мене - згадайте себе. Коли батюшка розповідає, що кожний з нас є найбільшим грішником на світі, і треба це собі постійно нагадувати, моє єство внутрішньо завжди противилося таким словам, бо я не розуміла одного - як можна про себе таке думати, якщо я не краду, не вбиваю, не знущаюсь з маленьких дітей? Але ж мене переконують в зовсім іншому, то чому я маю вважати себе гіршою за інших, набагато менш порядних людей? Я більш ніж впевнена, що ще багато хто сам собі задавав це питання.
Також мені дуже не подобалось те, що батюшка постійно говорив, що в Бога мало вірить той, хто рідко буває в храмі, і що є великим гріхом те, що ми забуваємо дорогу до храму, а йдемо тільки тоді, коли настане велике свято. Мені завжди здавалося, що можна і вдома помолитися, і ця молитва буде почута, якщо вона йде від щирого серця.
А найбільше мене дратували слова про необхідність смирення, тобто якщо зробити один висновок про всі висловлювання батюшки на цю тему, то він виглядає так: живи тихо і радій тому, як тобі живеться тяжко, не смій тому опиратися, бо "Бог терпів і нам велів", тобі вилазять на голову, не поважають тебе, а ти терпи і відносся до цього зі смиренням, люби ворогів своїх, підставляй другу щоку, щоб ще й по ній влупили, якщо вже дали по першій, слав будь-яку владу (а самі розумієте, яка вона в нас непотрібна, знімає з нас останню сорочку), бо всяка владі від Бога!
І от, вийшовши з церкви, та йдучи додому, я починала сама себе "їсти" - така й сяка, негідна спілкуватися з Богом, зовсім грішна, смирення в мені - просто "кіт наплакав", а Бог любить саме таких віруючих, і владу я не можу славити, бо розумію всю ницість її вчинків, і в церкву треба ходити часто, а я знов туди піду на свято. І в такому приниженному настрої я перебувала ще декілька днів, поки мої щоденні турботи не витісняли з моєї голови той весь непотріб.
Я так кажу, бо тепер чудово розумію, що самоповага моя тоді опускалася нижче допустимої людської норми. А тепер питання на засипку - хіба може людина, яка не поважає сама себе, поважати інших. Тверда відповідь - ні. Адже тільки тоді людина стає справжньою людиною, коли вона сама до себе відноситься дуже добре, це вже доведено на рівні науки психології. Тобто, чим більше людина поважає себе - тим більше вона поважає інших.
А тепер уявіть собі, як почувається та людина, яка постійно перебуває під впливом отих чужих слів і понять: її нормальний стан - це пригніченість розуму і тіла, вона сама знаходить в себе неіснуючі недоліки і сама ж себе за це карає, поскільки перестає себе поважати!
Якщо чесно, то я можу розповісти і те, коли я почувалася піднесеною після відвідин храму. Коли просто забігала туди тоді, як не було служби (от просто зайшла в обідню перерву з роботи помолитися, попросити щось у Бога). Я говорила не слова молитви, а ті, що йшли з мого серця, не називала імен святих, а зверталася до Бога, як до розумної вищої сили. І саме після такого спілкування (без зайвих ритуальних дійств і лишньої балаканини зі сторони) я розуміла, що так я більше відчула силу і підтримку Бога.
Підсумовуючи все вище сказане, я хочу, щоб кожний, хто прочитає цю статтю розумів - колись ми були єдиним сильним народом з високим почуттям гідності, ми не зазіхали на чуже, але й свого не віддавали. Колись комусь (як і зараз) було дуже вигідно це змінити, бо ослаблені і зневірені в собі люди не будуть боротися за своє щасливе життя і за свою землю, а наші предки знали, що добро має бути сильним, тільки тоді воно зможе протистояти сильному злу.
То, якщо вам захочеться піти в церкву - йдіть, але завжди думайте і робіть висновки, про що говориться на службі, і якщо ці слова розходяться із вашим внутрішнім світом, то не думайте про те, що ви негідні і дуже грішні. Краще помоліться Богу в іншому місці, один на один, і він обов"язково Вас почує, якщо ці слова будуть щирими. Церква не є поняттям однозначної святості, бо це просто організація, в якій працюють люди. І ця організація останнім часом постійно співпрацює з вищими політичними органами влади. А якщо влада не має бажання покращити наше життя, то чому "свята церква" закликає до повної покори цій владі? А, як ми вже говорили, церка - це просто створена людьми огранізація і працюють в ній також люди (а не святі і не Бог), які бувають дуже різними по моральним якостям, то чому ви вважаєте, що ці люди є безгрішними і прагнуть покращення вашого життя, а може зовсім навпаки???
|
