Багато, хто задумувався над цим питанням  - «Що там, після смерті?», «Куди ми йдемо і звідки приходим?», та більшість так і вмирали, не знайшовши відповіді. А вона так близько, зовсім поряд , ця таємниця. Вона прихована в нас самих. Вона – це наша Душа.   

Наше життя – це шлях до Бога, повернення до нашого Творця, своєрідне Колесо Сансари* (життя і смертей), з якого треба вийти. Але, щоб прибути із Богом і жити у його досконалому Всесвіті, нам самим для початку треба стати досконалими. Богами. Богами для себе, для своїх коханих, для дітей. Ми повинні пройти і виконати Шлях, приписаний нам Долею, проте для кожного різний. Тільки тоді місію буде виконано, а матеріальньий світ зникне перед очима як спалах. Тому що він нам вже не потрібний. Ми опинемося з Богом.

Але не все так просто. Ми - люди. Щоби все це зрозуміти нам доведеться подолати не один кілометр довгих роздумів, не одна кам’яниста стежка простелиться під ногами. Дистанцій буде дуже багато… Подолаємо  цю подорож - будемо щасливі, бо прийдемо мети. Розкриємо у собі нові здібності. Отримаєм святість. Не подолаємо – будемо народжуватися і помирати до тих пір, поки не позбудемось на цій землі свого Его, своїх прив’язаностей, не пізнаємо всю силу і глибину Простоти та Простору - ПРИРОДИ.

Все у цьому світі просто й водночас прекрасно, невимушено і гармонійно. Хто хоче страждати -  буде страждати. Хто хоче насолоджуватись - буде насолоджуватись. Часто люди цього не помічають, не усвідомлють, нехтують своїм життям. Не хочуть, не вміють, бояться – шукають причину. Стараються обійти, проскочити свій Шлях. Знаходять інші - легкі шляхи-омани, а разом з ними - біль, лінивство, невдачу та зневіру. Ними починають керувати низькі моральні кодекси та егрегори, вони відкидають існування душі – «Я вже після смерті нічого не побачу, тому мені й так байдуже», відкидають звичаї, відкидають самих себе. Через це починають вбивати, стають хтивими і пожадливими, закомплексованими і одинокими, впадають в тяжкі депресії, стрес...  Це робить Шлях повернення до Бога ще важчим. Однак не менш цікавим. Ті, хто проходить  - стають в десятеро сильнішими та в стократ чистішими, а хто ні -  і зовсім грузнуть, накладають на себе руки або перетворюються  на бомжів чи пиятиків - паразитів, відсуваючи виконання своєї місії ще на кілька сот, а може й тисяч років.

Майже у всіх релігіях світу йдеться про реінкарнацію. Кожна трактує це по різному, але сенс один – Душа одвічна, вона потрапляє в людське або тваринне тіло, як у тимчасовий саркофаг-оболонку, для досягнення своїх цілей, аж поки остаточно не віднайде Бога, не Воскресне до стану космічної Свідомості – Любови, Благості. Була реінкарнація доведена і вченими-медиками, які вивчали таке явище, як клінічна смерть. Половина з людей, що пережили її -  усвідомлювала вихід із тіла,  друга - зустрічалися із померлими родичами, треті – бачили сяйво в кінці тунелю, а четверті – свої майбутні тіла. Безсмертя душі можна навести й на історичних випадках, як от перевтілення Будди в Тибеті у тілах дітей. Часом і ми у цьому житті відчуваємо, що все це ми десь вже бачили, а людей з якими знайомі чи не годину - знали усе своє життя. До нас приходить інформація, яку ми ніколи не знали і не могли знати, досвід, якого ми не відчували, таланти, яких не мали – це наша Душа пригадує свої попередні буття.

Чи ми готові бути з Богом сьогодні? Чи готові піднятись ми у його Всесвіт зараз? Дивлячись на сьогоднішній світ, можна сказати, що ні. Та, якщо так, то змінюймо себе з мудрістю, прощаймо своїх ворогів з честю і спокійно уникаймо заздрощів! Бо тільки так зможем уникнути повторного перенародження у цьому перенасиченому і не простому земному світі - Колесі Сансари…