6
грудня - Свято Велеса (Діда Мороза). Він сходить по
сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду
(згадаймо Діда Мороза з мішком подарунків) - це він, наш Велес, якого треба
гукати в цей день, саме так, як діти кличуть Діда Мороза й сьогодні. З його
приходом починається вивчення колядок, підготовка до Різдва. "Це Велес
Навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях
страдних і ставити Снопа до огнища, і чтити Його як Отця Божого!" -
записано у Велесовій Книзі, святій книзі нашого народу. 
Це один із найстаріших богів, що вважається богом достатку.
Християнин-літописець називає велеса "скотьїм богом", тобто опікуном
домашніх тварин. а якщо врахувати, що череди худоби (скот) у давнину
вважалися символом заможності взагалі, то стає зрозуміло, чому велес —
бог багатства і достатку. крім того, велес — опікун купецтва, торгівлі,
як і римський меркурій. Олександр Афанасьев говорить про велеса не
тільки як про охоронця череди худоби на землі, а й як про пастуха
небесної отари хмар. боян у "слові о полку ігоревім" названий "велесовнм
внуком", а це вказує на те, що велес був ще й богом поезії та музики,
тобто покровителем мистецтва, як і меркурій.
Ізмаїл срезнєвський порівняв велеса з аполлоном, який у греків був
богом муз. у договорах із греками велес (Волос) сприймається як бог
золота, а перун — як бог зброї. охороняючи худобу, велес міг виступати
проти самого перуна. він відомий усім слов'янам. у скандинавів велесу
ідентичний бог вольсі, у чехів velis під виливом християнства почав
означати "нечисту" силу. так само латинське Veis значить "біс". оскільки
литовське Velis — покійник, a Vele - душі померлих, це дає підстави
вважати, що первісно велес був покровителем духів предків. велес —
зв'язковий світів живих людей і покійних родичів.
На зв'язок велеса з родом вказує звичай останнього снопа (дідуха). а
також обряд "велесової бороди" (про це йтиметься далі). дідуха урочисто
вносять у світлицю на різдво і ставлять на покуть — вважається, що духи
предків перебувають у його колоссях.
Ім'я велеса, за деякими гіпотезами, походить від "волох" — волохатий.
вважають, що він з'явився у наших предків ще у кам'яному віці, а
символіка тура (тільця) вказує, що найвищого статусу він набув у
трипільську її піс.лятрипільську (арійську) добу. іноді родовід велеса
виводять від волохатого ведмедя, який, за повір'ям, виливає на полювання
і мисливське щастя. тому мисливці задобрювали його урочистим
принесенням жертв. подекуди в росії його вважають сином небесної корови,
від якої він отримав епітет коровим (сни корови). згодом цей бог набув
.людської подоби, його кумири були дерев'яні й кам'яні".
Капище велеса було на тому місці, де пізніше збудували церкву святого
власія: у літописах під 1187 роком покровителем худоби вже названий
святий власні. ця церква знаходилася у києві на вулиці нижній вал
(згоріла 1651 р.).
Правдоподібно, що до капища велеса вела стежка, відома нині як вулиця
волоська. те, що велес був установлений на подолі, де жили переважно
ремісники, торговий і простий люд. ще раз підтверджує, що він був
покровителем ремесла торгівлі, багатства. на поклоніння велесові люди
дуже часто йшли разом зі своїми чередами корів, щоб освятити їх перед
вигоном на пасовище. можливо, саме цим пояснюється відсутність велеса у
володимпровому пантеоні, який знаходився неподалік віл княжого двору.
кумир велеса стояв на березі річки і іочайнп. куди іі був скинутий за
наказом князя, коли володимир руйнував язичницькі святилища.
Різдвяні обряди донесли до нас відгомін колишніх "волових свят" —
вивернуті кожухи на учасниках ритуального карнавалу символізують
багатство: "Будь багатий, як кожух волохатий" — бажають на Різдво іі на
весіллі. Іноді учасники карнавалу називаються волхвами, бо вони подібні
до Волоса (покровителя волхвів) своїми волохатими кожухами. Після
впровадження християнства Велес разом з іншими Богами став вважатися
"нечистою силою". 
З ім'ям Велеса (Волоса) зв'язана назва зодіакального сузір'я
Волосожар (Тілець), назва якого, на думку Олександра Знойка, означає
"небо Волоса". Велесовий син — Тур, іноді золоторогий Олень, також
шанувався як охоронець добробуту родини.
Ім'я Велеса лишилося у багатьох географічних назвах Слов'янщини:
Волосів Яр (в Україні, на Вінниччині), Волосова вулиця (у Новгороді),
Волоська вулиця (у Києві), гора Велесове Ребро (біля Ростова), гора
Велес (у Боснії) тощо.
Велес — Бог таємничих знань, покровитель музики й поезії. В основі
імені — слова: веле — великий або воля — повелитель. Веле — це
старослов'янське дуже, багато, сила (пор. велелюдний) також означає
якість, достойність, красу і міць. Ім'я Велеса несе загальну ідею
міцності та твердості. Велесу присвячувались окремі храми, де па
жертовнику підтримувався вічний вогонь.
Культ Велеса — один із найрозвинутіших культів у Східній Слов'янщині,
і зокрема в Україні, пов'язаний насамперед із господарською діяльністю
наших Предків. Велесу як духовному опікуну іі покровителю хліборобства
присвячували обряд "Велесової бороди" — під час жнив на полі залишали
незжатими кілька пучків колосся, і зав'язавши їх стрічкою, клали до них
хліб на рушнику як пожертву і подяку за добрий врожай. Ця пожертва
називалася сота, тобто найменша частина (символічна) від врожаю
жертвувалася для цього обряду. "Дамо десятину отцям, а соту - на
Велеса", — пише автор Велесової Книги (дошка 8/2).
Велесу присвячений цілий тиждень після Стрітення (яке за
астрономічним календарем настає 1—2 лютого). В усій Слов'янщині ці
святки відомі як своєрідні маскаради (у Західній Європі — не карнавали).
Гурти молоді (а в давнину це були волхви), одягнувши маски, роги,
вивернуті хутром догори кожухи з причепленими хвостами, ходили від хати
до хати зі спеціальними побажаннями здоров'я домашнім тваринам,
багатства родинам. Цей барвистий веселий гурт співав урочисті пісні,
говорив чарівні слова, дзвонив у безліч мелодійних дзвіночків, які
виконували роль закликання добрих духів оселі. Важливо було добре
замаскуватися, щоб ніхто не впізнав учасників обрядодійства, бо тоді
чари втрачають свою силу. Церква засуджувала такі веселощі, називаючи
свято "Чортовим тижнем", а самих артистів із їхніми масками - чортами.
Це прадавнє свято і нині побутує, але вже у жартівливій формі, серед
дітей, які й зберігають забуті дорослими звичаї у своїх іграх. Джерело
|
