Місячний календар |
---|
|
Наша кнопка |
---|
|
Країна |
---|
|
|
РІДНОВІР
Головна » 2010 » Вересень » 19 » 25 вересня - Світовид Осінній (осіннє рівнодення).
14:43 25 вересня - Світовид Осінній (осіннє рівнодення). |
У давнину відбувалося всенічне моління у храмі Світовида. Випікався великий у зріст людини коровай. Жрець ховався за хлібом і запитутвав чи люди бачать його. Почувши відповідь, казав : "Дай, Боже, щоб і на той рік хліб родив такий високий!" "Творіть Світовиду славу всяку! Бо цей Бог очищує серце наше, і ми відрікаємось від злого, а спрямовуємо себе на доброго", - говорить Велесова Книга. Світовид, обо давніша форма його імені - Святовид, - це Святий Дух українського народу, який "витає" над нашою Україною, допомагаючи народу визволитися з полону чужовір"я. Відчуйте його Дух у собі всі, хто є українцями! Світовид (Світ, Світло). За космогонічними поглядами стародавніх українців, первісна матерія чоловічої статі, що, поєднавшись з первісною матерією жіночої статі (Вода, Дана), утворила всі речі на землі. (За Я. Головацьким)
Також Бог гостинності у наддніпрянських українців. У прибалтійських українських племен бог неба і світла; у давніх поляків - бог війни. Образ Світовида дійшов до нас у вигляді кам'яного "збруцького ідола". (За О. Фамінциним). Улітку 1848 року річка Збруч, якою тоді пролягав кордон між Австрійською та Російською імперіями, через посуху обміліла так, що перетворилася на кілька потічків. Одного серпневого дня пастухи Мартин Бартошевський та Іван Халаман із села Личківці, тепер Гусятинського району на Тернопільщині, запримітили, що з води виглядає обтесана кам’яна брила.
”Коли вода зійшла, з неї показався вершок статуї, що наче голова потопельника підскакував на хвилях, — писав дослідник історії ідола Ґабріель Лєнчик. — Та поява викликала сум’яття серед простих людей”.
Чутки про кам’яного ідола у Збручі дійшли до австрійських прикордонників. Хтось із солдатів скочив у воду, аби перевірити — це справді скульптура чи таки потопельник. Із маєтку місцевого поміщика Костянтина Зборовського пригнали три пари волів. Брилу обв’язали мотузками й витягли на берег. Вона виявилася чотиригранним стовпом майже 3 м, що увесь був вкритий різьбленнями.
Зборовський поставив скульптуру в себе на подвір’ї. А взимку подарував приятелеві графу Мечиславові Потоцькому із сусідніх Коцюбинчиків. Той саньми відвіз її до свого маєтку. Спочатку хотів установити її на насипі при в’їзді до села. Однак місцеві селяни запротестували, бо боялися, що поганський ідол принесе їм нещастя.
— Якщо пан поставить тут якогось ”турка” — порубаємо його на шматки, — пригрозили вони поміщикові.
Тож скульптура лежала на подвір’ї Потоцького. Аби вберегти її від нищення, граф 15 листопада 1850 року надсилає листа з описом пам’ятки до Краківського наукового товариства. Називає її ”ідолом язичницького бога Світовида”. До маєтку приїздить науковець Теофіл Жебравський, оглядає статую й готує її до транспортування. Наступного року 12 травня, на сам Великдень, ідола возом привезли до Кракова.
— Преса широко писала про прибуття статуї поганського божка, — згадував польський журналіст Ян Адамчевський. — Віруючі називали його антихристом, якого треба втопити.
Сім років скульптуру виставляли в залі бібліотеки місцевого Яґеллонського університету. 1860-го Краківське наукове товариство отримало нове приміщення. Одним із його археологічних експонатів став і Світовид — найдосконаліший із усіх відомих слов’янських ідолів.
Язичницький стовп з-під українського села Личківці у Краківському археологічному музеї зберігається дотепер. Табличка поряд інформує: ”Світовид зі Збруча. Знайдений на сході Польщі”.
Збруцький ідол витесаний із вапняку, на поклади якого багаті Медобори, приблизно у ІХ ст. Скульптура заввишки 267 см важить майже тонну. Зображує головне божество давніх слов’ян — чотириликого Світовида. Ідол розділений на три рівні, що відповідають уявленням слов’ян-язичників про три світи — небо, землю й потойбіччя.
Верхній рівень — найвищий, 160 см. Із чотирьох його боків, припускають, під спільною шапкою витесали верховних слов’янських богів — Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога.
Перстень тримає Лада — богиня весни, врожаю і кохання. Була опікункою шлюбу. Їй у жертву приносили олію, крупи, шкіру тварин, пиво. Свято Лади відзначали цілий місяць — із 25 травня до 25 червня.
Із рогом у руці — богиня долі Мокоша. До неї по заступництво зверталися породіллі. У жертву Мокоші приносили нитки, хліб, вино, посуд, мед, молоко. За християнських часів богиню замінила свята Параскева-П’ятниця.
Меч-блискавка й кінь — на зображенні Перуна — покровителя грому й інших небесних явищ, а також війни. ”Вони вважають, що тільки творець блискавок є владикою над усіма, йому в жертву приносять волів і здійснюють інші священні обряди,” — описував у VI ст. вірування слов’ян візантійський історик Прокопій Кесарійський. Свято Перуна язичники відзначали 2 серпня. Нині цього дня християни вшановують пророка Іллю.
На четвертій постаті ледь помітно проступає колесо-сонце. Це атрибут Дажбога — покровителя плодовитості та сонячного світла. Імовірним ”наступником” Дажбога у християнстві став святий Миколай.
Середній ярус заввишки 40 см містить витесані фігурки чоловіків і жінок, що ніби ведуть хоровод. Під Ладою й Мокошею розташовані жіночі фігурки — видно груди, під Перуном і Дажбогом — чоловічі.
Нижній ярус має висоту 67 см. На ньому вусатий чоловік, що стоїть навколішки й ніби підпирає верхні яруси. Припускають, що це Велес — покровитель підземного царства мертвих, а також бог скотарства й торгівлі. Він зображений як основа, на якій тримається світобудова.
Джерело
|
Категорія: Коло Свароже |
Переглядів: 1512 |
Додав: ZlatoЯР
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|