20
березня - Великдень Дажбожий (Дажбог-Сонце перемагає
темряву Зими-ночі). Великдень Дажбожий: "Це повінчаємо Сварога і Землю і
справимо весілля їм, як для мужа і жони, бо ми - діти їхні" (Велесова
Книга). Світло вже перемогло Темряву. Сонце на Великдень грає, тому молодь
намагається до схід Сонця залізти якомога вище, аби побачити його гру. В цей
день слід дзвонити в маленькі дзвіночки, скликаючи всіх добрих Духів Роду.
Молодь катається на гойдалках, які в давнину підвішували до дерев, такі гойдалки
називалися "релі". Даруємо писанки (ні в якому разі не порожні
"видутки", куплені на базарі, а повні й виписані власноруч) і
крашанки, пригощаємо великодніми "бабками" і "куличами",
славимо Дажбога. Великоднє цілування - давній язичницький обряд, покликаний
створювати лад і хороші дружні відносини між людьми. Це сонячне свято
відмічається у першу неділю після весняного рівнодення, незалежно від фази
місяця. ВЕЛИКДЕНЬ - одне із найвизначніших народних свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед календарних свят Наших Предків одне з найпочесніших місць. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть. І хоч походження свята стерлося в людській пам’яті, його календарно-обрядові особливості дозволяють осягнути витоки виникнення та етапи розвитку в часі.
Прадавність виникнення, складність шляху становлення свята засвідчують його різні назви - ВЕЛИКДЕНЬ, ВЕЛИКДЕНЬ СВІТЛА ДАЖБОЖОГО, ДАЖБОЖЕ СВЯТО, ЯРИЛИН ДЕНЬ, ВОСКРЕСІННЯ, СВЯТО ВЕСНИ тощо. Всі ці назви виокремлюють його надзвичайну Велич та Значимість.
Свято ВЕЛИКОДНЯ припадає на весняне рівнодення, коли день стає більшим за ніч, символізує перемогу Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Тепла над Холодом, Весни над Зимою. Природа в цей час починає оживати-воскресати після зимового сну, скресають ріки, повертаються птахи з Ірію, дні стають довшими, а Сонце – теплішим.
За умов свідомого, цілеспрямованого та довготривалого руйнування прадавнього календаря Наших Предків, з використанням при цьому різноманітних засобів, не дивно, що дійсна дата святкування Великодня – день весняного рівнодення - навіть деякими рідновірами, не кажучи вже про християн, сьогодні не сприймається. Це призводить до втрати спільного національного світогляду, спонукає роз’єднання і нерозуміння один одного. Можливості колективного егрегору маловивчені, але, мабуть, невичерпні... Якщо енергія лише однієї душі дуже сильна – вона здатна впливати навіть на гравітацію, то енергія громади, багатьох душ незрівнянно сильніша.
Прадавнє поняття Воскресіння природи свідомо та штучно підмінене більш пізнім і умовним "Воскресінням Христоса”. Те ж саме стосується і назви "Пасха”, яка нічого спільного у своїй сутності зі святом ВЕЛИКОДНЯ не має.
 Попри всі тисячолітні впливи чужинських релігій і вірувань, неминучі втрати сакральності та обрядовості, пов’язані з цими впливами, ВЕЛИКДЕНЬ праісторичної та історичної Русі-України до сьогодні є винятково багатим обрядами, веселим і величним святом, яке своєю особливою обрядовістю, символікою, глибокою духовністю суттєво вирізняється від подібних свят інших народів. Це ще одне незаперечне свідчення високого розвою прадавньої культури нашого народу, його збережених від Аратти та Оріяни Звичаю й Віри. В обрядах свята пошановується людина, її чесноти, справедливість, праця, гостинність, доброта, єдність та велика святість родини - РОДУ, пошана померлих поколінь, культ Предків... Це ті Звичаї, які є, по суті, частиною української душі. об’єднують окремих людей в одну цілісність - націю.
Саме ВЕЛИКОДНІ свята охоплюють цілий місяць, що засвідчує непересічне значення свята, величну роль весняних свят в житті народу. На жаль, на сьогодні втрачений цілісний урочистий обряд всього свята, розвиток його в часі протягом тисячоліть тощо. Маємо лише окремі уривки святкового циклу, причому суттєво спотворені в подальшому нашаруваннями вірувань і релігій інших народів.
 Невід’ємними атрибутами свята є традиційні для всіх сонячних свят (але з певними особливостями, притаманними саме цьому святу) вогнище, обрядодії з водою, різноманітні ігри, нескінчені хороводи та численні пісні (веснянки, гаївки, гагілки, гаїлки, ягілки, ягівки, галагілки, галалівки, лаголойки, яголойки, явілки, магівки тощо). І хоч в різних місцевостях обрядовість свята в деталях могла дещо відрізнятися, загальний ритуал свята зберігався майже незмінним. Обов’язковими обрядовими стравами є - великодня бабка (котру з XVII-XVIII ст. називають паскою), крашанки, писанки, смажене порося тощо.
В святі беруть участь всі – від старого до малого. Головними діючими особами свята є дівчата-юнки. Це - вагоме свідчення, що весняні обряди не привнесені звідкілясь, що вони сягають часів родового побуту і складалися у Наших Предків за часів, напевно, матріархату. "А це промовляє до нас дуже глибоко і речисто: спокон віку ми складали один народ, творили разом одну культуру, мали одну мову, одні звичаї, одне мистецтво, одну віру та вірування – і все це донесли крізь тисячоліття від наших прапрадідів до наших днів” – зазначає С.Килимник.
Був надзвичайний багатовіковий тиск служителів церкви і державних чиновників на звичаї та обряди свята ВЕЛИКОДНЯ. Духовенство прискіпливо стежило за тим, щоб на "Пасху” не було ніяких язичницьких обрядів та ігор. Особливі негаразди виникали тоді, коли свято Пасхи припадало на кінець квітня – початок травня. За цих умов передпасхальний піст унеможливлював проведення весняних обрядів – адже під час посту співати і танцювати заборонялось. І цим одразу перекреслювалось все магічність свята ВЕЛИКОДНЯ, в якому веснянки і хороводи займають центральне місце в обрядах.
 В багатьох випадках церква стикалася з такими глибинними пластами культури, вірувань, традицій; стрічала такий спротив народу - що змушена була іти на компроміси. Так, довелося дозволити носити до церкви крашанки і писанки на освячення, великодню бабку - попередньо змінивши її назву на "паску”, співати веснянки - попередньо спростивши, перекрутивши та замінивши їх тематику тощо. Але невже ж то світорозуміння прапредків українського народу, наш прадавній ЗВИЧАЙ; врешті-решт, невже це наша історія? Чи не краще повернутися обличчям до своїх прадавніх коренів, до наших великодніх обрядів, які до сьогодні не втратили свого сакрального світоглядного значення, зберігають і щедро діляться з нащадками своєю енергетикою...
На превеликий жаль, у більшості українських родин свято Великодня й досі відзначається не тільки як символ чужовірних легенд (Пасха, Воскресіння Христосове), але й у дні, які не мають своєї сакральності і магічності.
Українці! ВЕЛИКДЕНЬ приходять до нас тільки у день весняного рівнодення, а не тоді, коли це визначили пророки чужого народу - порушивши астрономію й календар, а за ними глузд та традиції. Тож визволяймо душі з рабства! Пам’ятаймо: Наші Предки не були "раби Божі”, а носили горде ймення ОНУКІВ ДАЖБОЖИХ. Тож будьмо гідні їх, не ганьбімо НАШОГО ПРАДАВНЬОГО РОДУ. Прислухаймося до порад Великих Українців – Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі
Українки… Джерело
|
