Сварог – Бог-творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду. Він населив
Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й
сім’ї. Він відомий ще в давніх аріїв: у ведійській релігії йому тотожний
Тваштар – творець усіх живих і мертвих форм природи. Про нього
розповідає давня культова пам’ятка аріїв Ріґведа. В Україні про нього
лишилась хіба що згадка у Велесовій Книзі як майстра – твастира (дощечка
22).
Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги – його
сини Сварожичі: «вони від крові його походять і кожен з них тим
важливіший, чим ближче він стоїть до цього Бога Богів». Чеська книга
«Mater Verborum» (Мати Слів) перекладає ім’я Сварог словом Зодіак.
Культ, подібний до нашого Сварога, мала й Давня Греція, проте ніде не
ставили йому кумирів, як єдиному Богові. Існували статуї дванадцяти
Богам-сузір'ям. Римляни мали зодіакальний круг із зображенням тварин
(власне знаків зодіаку) навколо Юпітера, статуя якого розміщувалась у
центрі. Можливо, в грецькій міфології річне коло відповідало дванадцяти
титанам. Один з них має ім'я Гіперіон, що тотожне українському Перуну,
або зодіакальному сузір'ю Стрільця. У Візантійському хронографі Іоанна
Малали (VI — VII ст.) є згадки про Гефеста і його сина Геліоса; наш
літописець, перекладаючи цей уривок, називає Гефеста Сварогом, а його
сина Геліоса – Дажбогом.  Культ Сварога зародився, вірогідно, на межі бронзового і залізного
віків. Його знали вже кіммерійці й скіфи-орачі. Зображень Сварога не
знайдено, проте є підстави вважати деякі форми рівнобічних, особливо
косих, хрестів (язичницьких, козацьких) символами Сварога. Сварожим
знаком споконвіку вважалися й різні форми свастики-сварги, які дуже
часто знаходимо на вишивках, писанках, кераміці. Вони є й серед фресок
Софійського собору в Києві.
На небосхилі Сварогові відповідає Плуг (сузір'я Оріона), яке
пов'язують зі скіфською легендою про небесні дари, що впали перед трьома
синами Таргітая (чаша, сокира, плуг, ярмо – символи чотирьох каст). В
Україні залишком ритуального вшанування плуга є різдвяні обходи хат з
плугом, покладення його під різдвяним столом тощо. За легендами, які
передають наші літописи, Сварог – Бог ковальства і шлюбу, викував
золотий плуг і золоту обручку, які так гарно оспівуються в колядках,
щедрівках, веснянках, жниварських піснях.
У слов’ян Сварог зображався тільки символічно, бо був збірним
поняттям для всіх Богів-Місяців. Арії Індії його зображали з топірцем у
золотих руках, або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет
прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить
український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь
справи. Сварог є втіленням космічних першопочатків Світла, Вогню,
Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір’їв, які отримали
імена Сварожичів (по батькові). Отже, Коло Свароже означає річне коло
сузір’їв – тобто календар. 
Ім’я Сварог походить із санскритського (давньоарійського) кореня
Свар-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі
значенням: звучати, співати, сяяти, блищати, сварити, а також Сонце,
сонячне сяйво, небо. Іноді його називають Зварог, від чого походить
назва свята Зворожини, яке на Подніпров’ї пам’ятали ще на початку ХХ
століття. Сварог також завідує Раєм (Ірієм), який ще має назву Луки
Сварожі.
Джерело
|
