Здавалося, немає нічого простішого - хочеш, щоби було чисто, значить не треба смітити. Але якось так виходить, що рідко хто з нас виконує ці прості істини. Після нашого перебування на природі просто гидко дивитися, у що перетворюється наша планета (я беру вже у глобальному масштабі) - пакети, пляшки, недопалки, фантики від солодощів, які жменями жують наші діти, та навіть просто недоїдки, які теж відразу не зникають, а довго ще муляють нам очі (та й інші місця). Ви знаєте, колись я дуже дивувалася, чому так відбувається, бо мені здавалося, що це просто природньо - поприбирати після себе, інакше потім засиплемося брудом. Як виявилося згодом, коли нам довелося переїхати жити у село, де, здавалося, люди набагато ближче до природи, ніж у місті, і мають її цінувати, мене очікувало справжнє розчарування: ніхто з тих, хто жив поряд навіть не замислювався, що саме надає йому сили і добробуту. Ніхто не хотів трішки напрягтися і спалювати технічне сміття у себе за городом, а біологічне закопувати. Усе закидалося разом в загальний мішок - пакети з різних продуктів, пляшки, упаковки, жерстянки з-під консервів, і виносилося, щоб сильно не напрягатися, до найближчого ставка (де раніше можна було спокійно посидіти на березі та наловити риби, або просто відпочити), як ви розумієте, не потрібно багато часу, щоб із маленької водойми чи яру зробити брутальний смітник, на який просто небезпечно буде випустити гуляти дитину, та й самому потрубно буде дуже обережно йти, аби не завдати собі шкоди.

Ні, я не маю на увазі, що люди з міста набагато акуратніші. Просто є різне виховання. Так само, як не усі селяни захаращують рідну природу, так і мало хто з міських людей дотримується хоча б елементарного порядку на подвір"ях багатоповерхових будинків. Але ж раніше не було майже містян, усі ми вихідці з села, то чому наші попередники не навчили нас елементарної поваги до природи, та навіть до того рідного лісу і річки, яки кормили і напували наших предків багато років тому. Вони і зараз несуть ту саму функцію, просто ми, через свою недалекість, це престали розуміти, але ж прийде час, коли нам прийдеться щось пояснювати нашім дітям.

Мені дуже подобається колишній фільм "Через тернії до зірок", де ця проблема, як на мій погляд, була висвітлена досконало. І мені, як людині, якій не байдуже, як будуть жити наступні покоління, ставало страшно, бо я дійсно бачила те, що може чекати нас попереду - життя в протигазах, боротьба за чисту воду, плата за можливість користування чистим повітрям. То невже для того, щоб почати берегти рідну землю, потрібно довести планету, від якої ми всі залежні, до такого стану?

Раніше я ніколи не задумувалася, що таке Рідна Віра, чому поклонялися язичники, і що дає нам сили жити. Але, на відміну від багатьох моїх друзів, мене завжди цікавило, чому не можна бережно відноситися до навколишнього світу. І якщо наша Рідна Віра зможе навчити людей хоча б одному - берегти природу, значить вона має правіо на існування попереду всіх інших релігій, адже не можна бути близькими до Бога, живучи у хліві, на який перетворюється наша планета.