30 листопада - Калита (парубоча посвята). Свято парубочої долі - парубки вибирають пару. В цей день молодих хлопців посвячують у дорослих парубків та приймають до парубочої громади. Молоді парубки стрибають до Калити, прилучаючись до жіночого начала природи. Вечорниці. В Калиті яскраво простежуються дві сюжетні лінії, перша пов'язана з
культом сонця, друга — із шлюбною магією. Це свято припадає на найбільш
темний період року, коли як кажуть, день до обіду. При допомозі магічних
ритуалів люди намагалися допомогти сонцю розгорітися. Найтісніше
пов'язаний з культом сонця вогонь, в тому числі домашнє вогнище, тому на
Калиту так широко використовувались атрибути печі та знаряддя праці,
якими господиня поралася коло вогню — кочерга, хлібна лопата, рогачі,
горня, сажа. Обрядовий хліб — калита також нагадує сонце, він
обов'язково круглий, як сонце, в середині з діркою, до того ж вимазаний
медом. Золотий мед, принесений бджолами (божими мухами) також
символізував сонце і широко використовувався в цей день. Ним
намащували калиту, іноді жартуючи, хлопці вмочали пальці в мед і мазали
дівчатам вуста, щоб солодкі були. З меду готували і напої на калиту.
Кожна дівчина приносила муку і брала участь у приготуванні калити.(див
обрядові хліби). Крім калити, дівчата випікали балабушки для гадання.
Воду на балабушки потрібно було нести з кринички чи ополонки в роті. Не
кожній дівчині це вдавалося з першого разу. Хлопці перестрівали дівчат,
про щось запитували, смішили, дівчата, заливаючись сміхом,
розбризкували всю воду. Декому по 5-6 разів доводилось бігати до
ополонки.
За допомогою червоного дівочого пояса або стрічки калиту підвішували до
сволока, перепускаючи пояс через гак для дитячої колиски. Калита підіймалася вгору:
«У небо, наша калита, у небо, А ти, сонечко, підіймись Та нас подивись. Ми калиту чіпляємо. На місяць поглядаємо, Свою долю-радість закликаємо...»
За вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний
парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть
писарчук із горням з розведеною олією або водою сажею в одній руці і
гарненьким квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест
покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «витанцювати»
коцюбу — затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі
таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим
завданням, брав коцюбу, сідав на неї верхом, як на коня, підстрибуючи
під'їжджав до калити.
— Добрий вечір, пане Калитинський! — Здоров будь, пане Коцюбинський! — Чого пожалував? — Калиту кусати. — А я буду по зубах писати! — А я вкушу! — А я впишу! — Ой чи впишеш, чи ні, Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на
жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський
помічав посмішку на вустах пана Коцюбинського, смикав за пояс, калита
підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя
невдахи сажею. Передбачити долю могли і півні, дівчата вносили їх з сідала до хати і
пускали на долівку, де були заздалегідь підготовлені купка зерна,
мисочка з водою і дзеркало. Якщо півень перш за все стане клювати зерно
— дівчина вийде заміж за гарного господаря, буде жити в достатку; почне
пити воду — за п'яницю піде; стане дивитися у дзеркало — чоловік буде
ледащо, вертітиметься перед дзеркалом і на чужих молодиць поглядатиме, а
якщо, борони, боже, щось наробить на підлозі — то дівчина покриткою
буде, як кажуть в народі, «в пелені принесе». Передбачали долю і
при допомозі воску, розплавляли його над свічкою, виливали в тарілку з
холодною водою і дивилися, що ж там вийде: обручка — заміж піде,
квіточка — буде дружкою на весіллі, гребінець — ще довго розчісуватиме
дівочі коси. По воскових фігурках, що спливали на воді, відгадували і
професію судженого. Знімали дівчата по одному чобітку чи
черевику і вимірювали від стола до порога, чий перший чобіт на поріг
стане, та перша заміж піде. Іноді чоботи перекидали через хату або
ворота і дивилися, куди носком впаде — туди і заміж піде. Хлопці часто в
засідці чекали миті, коли чоботи почнуть падати, а потім брали собі,
який кому до вподоби та й дрочилися з дівчатами, на одній нозі далеко не
пострибаєш, от і доводилось обіцяти викуп: макітру вареників, танок,
поцілунок, після чого парубки повертали чоботи, а подекуди власноруч
взували дівчат. Після веселощів і танців в хаті молодь
продовжувала свої вечорниці на вулиці. Тут були і гадання, і жарти, і
навіть збитки. Дівчата рахували кілки на плоті: " вдівець, молодець
...”, - і по останньому кілку визначали, за кого заміж підуть, до того
ж, якщо кілок буде з корою, суджений буде багатий, без кори — за бідного
піде, деякі уявлення можна було отримати і про його зовнішність:
рівненький кіл символізував стрункого статного козака, кривий — навпаки.
Бігали до сусідів під вікна підслуховувати про що в хаті
говорять. Почує дівчина, як мати втихомирює дитинку: «Сядь, посидь»,
затривожиться — сидіти до наступної осені в дівчатах, слова «йди»,
«піди» — віщують, що заміж піде, «дай», «подай» — рушники подаватиме. Перед тим як лягати спати, дівчата умивалися і не втиралися, а клали
рушник під подушку, вірили, що в такий спосіб можна побачити судженого
уві сні. Під ліжко клали миску з водою і двома прутиками (місточком),
щоб приснилося, як суджений переводить через місток. Світлана Творун – етнолог, кандидат історичних наук
|