2 травня - Свято Живи, Солов'їний
Великдень. За повір'ям, Богиня Жива перетворюється в зозулю і починає
пророкувати (кувати) довгі літа Життя. Солов'їний Великдень (прилітають
соловейки). Моляться про довголіття та здоров'я.
- Ой ти, соловейку, ти ранній пташку, Ой чого так рано із Вир'їчка вийшов? - Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав З правої рученьки, і ключики видав, З правої ручейки — Літо відмикати, З лівої ручейки — Зиму замикати. А ще по горах сніги лежали, А по дорогах криги стояли. А тії сніги ніжками потопчу, А тії криги крильцями поб'ю, І кубелечко я собі зів'ю, І в кубелечці діток наведу.
Лада-Жива
З божествами чоловічими Ладом чи
Живом вшановували слов'яни і відповідну йому жіночу істоту під назвою
Лади чи Живи (у Гельмольда - Сиви). Вацерад позначає її словом Церера.
Кажуть, що вона зображалась з колосом і квітами. За іншим джерелом
зображалась з немовлям на голові і виноградною ягодою чи яблуком. В
наших колядках та щедрівках часто згадується про діву з дитятком, про
пшеничний колос, про виноград та про червоне чи винне яблучко.
Поклоніння Ладі чи Живі розповсюджене було у слов'ян та інших народів. У
пруссів називалася вона Жиза, у скандинавів - Фригія (Фрея 1
) вандальська, тобто запозичена від слов'ян, у литовців іменувалася
Лада Золотою Панею, відомою у південних русинів під іменем Золотої
Баби, яку зображають як жінку з немовлям. У Длугоша та Стрийковського
вона називається Дідилією.
Лада чи Жива символізувала природу,
життєве начало, була матір'ю Сонця в його втіленні, богинею кохання,
гармонії, шлюбу, розваг, краси і вселякого благополуччя; мати -
живителька світу, подателька благ. Немовля на голові означало втілений
світ, а яблуко в руці відтворювало ту ж ідею, що і яйце Латони (у
римський міфології) чи яйце - початок всіх речей, яке вшановувалось
індійцями. Та символічна жіноча істота є майже у всіх міфологіях і під
різними назвами: Лада - це те саме, що в індійців Бгавані, первісна
жіноча сила, що сприймає зародок творіння; у єгиптян - це Ізіда; у
фрігійців, а пізніше у римлян - мати Цібела (Creutz Symbolik u. Mythol.
D. Alten Volker IV. 44). Вона була, здається, і тим, що нині
називається Мати-Земля, божество, яке вшановували германські народи під
іменем Герти, однозначної з mater tellus у римлян.
Ой ти, Сонечко праведне, засвіти, засвіти,Землю-матінку пригорни, пригорни...Весну-Ладу запали, запали...Лихі сили віджени, віджени...
Джерело
|