|
Божественного закону, який правує Всесвітом,
ростом рослин, родючістю всього живого на Землі й на Небі, дощем і вітром,
зміною пір року, дня і ночі. Саме від "Божественної Прави" походять
правда, праведність, правосуддя, справедливість, мудрі правителі (ті, хто
знають Закони Прави). Цей день завжди випадає у середу (25 день після
Великодня), тому в народі досі збереглася назва "Права середа" (вона
ніколи не була пов'язана з постом, бо наші Пращури не мали виснажливих постів,
як це впровадило християнство). Саме від цього Закону Прави, який славили
піснями, походить давня назва нашої Правіри - Православ'я. Це свято ще має
назву "Рахманський Великдень". Існує повір'я, що далеко за морем
живуть святі "рахмани" (брахмани), яким сповіщається, що в Україні
вже настав Великдень,шкарлупа допливе до них на Купайла і сповістить про свято. Для цього на воду річок, які течуть у море, пускають шкаралупу від крашанок, можливо, тому цей день ще називають "переплавною
середою". 
У народному побуті це свято одержало назву Рахманський Великдень і породило багато повір`їв та легенд. В одній з них говориться про те, як з`явилася сама назва свята. «Коли їдять крашанки на Великдень, то лушпиння потім несуть до річки та кидають його у воду. Вода понесе те лушпиння десь далеко аж за моря до рахманів; припливе воно до них на десяту п`ятницю, тоді й буде Рахманський Великдень».
У деяких легендах говориться, що «рахмани» живуть на «тому світі», а лушпиння, яке припливе до них,— це вказівка, коли саме треба святкувати Великдень, бо без цього вони не знають, коли він буває.
Є легенда, у якій свято Преполовения перетворилося на Преплавлення від слова «перепливати». Ось про що у ній розповідається. «Одного разу погнались за Богородицею розбійники, а вона була з Немовлям на руках. Бігла, бігла Богородиця і дивиться — ріка перед нею. Вона і кинулася у воду, розраховуючи переплисти на інший берег та спастися від гонитви. Але з Немовлям на руках плисти було важко — гребти доводилось однією рукою. І ось Богородиця почала молитися своєму Немовляті: «Сину мій милий, дай ти мені третю руку, а то плисти мені вже неможливо». Немовля почуло материну молитву, і з`явилася у неї третя рука. Тоді вже плисти було легко, і Богородиця благополучно досягла протилежного берега».
При водосвятті, що здійснювалося у цей день, обливали одне одного водою. Якщо ненароком буде облита й відьма, вона не зможе затримати дощі, і врожай буде багатим.
Ще в одній легенді розповідається, що на Рахманський Великдень небіжчики сходяться до церкви на всеношну і розговляються тими дарами, що принесли їм родичі у день Проводів.
Вважається, що на Рахманський Великдень не можна працювати, про це існує повчальна легенда, в якій говориться, що колись сестра з братом, не додержуючись цієї заборони, поїхали у поле орати. За це їх покарав Бог: разом з волами вони увійшли у землю і над ними виросла висока могила. Розповідають, якщо прислухатися у тому місці, можна почути, як під землею сестра з братом волів поганяють.
Згадки про «рахманів» або «брахманів» зустрічаються вже у давніх літописах. Тому можна припустити, що це свято — залишок стародавніх невідомих язичницьких звичаїв. Джерело
|
