Четвер
27.07.2017
19:34
Категорії розділу
Бий Перуне! [9]
Християнство [27]
Антисемітизм [5]
Тranslator
Календар
Місячний календар
Фазы Луны на RedDay.ru (Ровно)
Форма входу
Пошук
Наше опитування
"Велесова книга " для Вас це:
Всього відповідей: 104
Погода
Наша кнопка

Рідновір

[Отримати код кнопки]
Цікаві сайти
Світанкові роси. Ляльки, мотанки, дерев'яні вироби, амулети... Український стиль: Прикольні патріотичні футболки :: вишиванки :: подарунки Українські вишиванки Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» Журнал РЕЗЬБА ПО ДЕРЕВУ Бандерштат Официальный сайт Burzum и Варга Викернеса тм Древосвет - деревянные игрушки, конструкторы Природа и др... Українські пісні Світанкові роси. Ляльки, мотанки, дерев'яні вироби, обереги... Українські скарби
Країна
free counters
Статистика
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
MP3
Зворотній звя"зок
Ім`я відправника *:
E-mail відправника *:
Web-site:
Тема листа:
Текст повідомлення *:
Оцінка сайту:
Код безпеки *:

РІДНОВІР

Антихристиянство

Головна » Файли » Християнство

УКРАЇНСЬКЕ БІБЛІЄЗНАВСТВО
18.08.2010, 18:01

Священною книгою християн, як відомо, є Біблія. Одразу зазначимо, що для нас Біблія є предметом релігієзнавчого (наукового) дослідження, а не культового чи теологічного. Святою книгою Біблію вважають дві релігії — юдаїзм і християнство, хоча ставлення до неї в обох релігіях різне.

Юдеї вважають своїм лише Старий Заповіт (що є перекладом усного Талмуду і писемної Тори), християни ж визнають як Старші, так і Новий Заповіти, щоправда, різні течії християнства визнають різну кількість біблійних книг. Біблія вже перекладена на 1907 мов світу і впдрукована тиражем 1 мільярд примірників. Не зайвим буде нагадати, що вона вже має 100 тисяч варіантів перекладів і різночитань. Сучасні неохристиянські течії намагаються оновити, осучаснити тексти Біблії, адаптувати їх до сприйняття простих віруючих. Основна ж маса християн ніколи докладно не знала і не розуміла суті догматичних змін і дискусій, які точилися серед духовних мудреців та церковних пастирів. До переосмислення християнства вдавалися світочі української філософської думки вже за кілька століть до нас. Григорій Сковорода, шукаючи у Біблії власної арійської правди, в кінці життя, так і не знайшовши її, назвав Біблію "потопом зміїним"51. Тарас Шевченко, вже знаючи, що "візантійський Саваоф одурить"і що "ми не раби його, ми — люде", скрушно писав: "Наробивти, Христе, лиха!"

Першу в Україні науково-популярну спробу пояснити народові справжнє походження християнського святого письма зробив у 1905 р. Іван Франко у книзі "Сотворення світу". Прагнучи відкрити народові те, чого досягла історична наука, він писав:"... до найглибших тайників науки має вільний доступ кожний чоловік, у кого в серці горить чисте і святе бажаннє — пізнати правду, і в кого розум настілько вироблений, щоб зрозуміти й оцінити її"51. Однак книга Івана Франка була таємно знищена новітніми інквізиторами. Ось що розповідає про це О. Сушко у передмові до цієї книжки: "Поява книжочкн викликала серед нашого відсталого суспільства велике порушеннє. Серед попів закипіло, як в гнізді шер-шенів, а старші наші "інтелігенти" вважали за відповідне заховати про "страшну" книжочку гробову мовчанку — й за всяку ціну не пустити її в руки гімназіяльної молодіжп. В кінці ж попи упали на "спасенну" гадку збутися "ворога" за одним махом: — "тихесенько, без гомону" вони викупили усе невеличке число надрукованих примірників — іі спалили їх"". Саме в цій книзі І. Франко вперше в українській науці здійснив не-упереджений аналіз біблійних текстів. На початку XX ст. йому потрапили до рук найновіші в той час праці німецьких вчених про відкриття у Ва-вилонії, Сірії, Палестині, Єгипті. Ці праці справили на нього велике враження. Це були ті матеріали, яких йому давно бракувало у ного довголітніх дослідженнях Біблії. Книжка (.Франка розповідає про одну з найбільших містифікацій двох тисячоліть.

Найдавніші тексти, які євреї взяли до своєї Біблії, були створені мирними хліборобами, правдивими іі лагідними, закоханими у природу й музику — шумерами. Коли кочові племена семітів .завоювали їх, рабннн почали переписувати шумерський епос та міфологію з їхніх глиняних клинописних табличок, створюючи таким чином своє "святе письмо". На основі біографії видатних історичних осіб Ур Намму, Гаммурабі, Саргона Першого рабини створили вигадану постать пророка Мойсея, який нібито був автором П'ятикнижжя, що увійшло до складу Старого Заповіту. Нині відомо, хто був справжнім автором перших біблійних текстів. Це рабин Єзекіїл, який взяв у шумерів основні богознавчі концепції, законодавчі основи, оповідання про сотворения світу, світовий потоп, Ноєв ковчег (у шумерів Зюдзюрин ковчег) і пристосував їх до юдейських інтересів. Він також скомпонував "Божі заповіді Мойсея", які запозичив із шумерських законів, що були викарбувані на кам'яній стіні володаря Гаммурабі.

Другим творцем, продовжувачем справи Єзекіїл а, став Ездра, що . походив із касти рабинів-садукеїв. Він збудував юдейський храм Єго-ви в Єрусалимі, де в 444 р. до н. ч. виголосив промову і зачитав свої ж писання, назвавши їх Мойсеевими. Ездра зумів переконати свою паству в тому, що це "святе письмо" знайдене ним в руїнах єрусалимського храму царя Соломона.

Нині шумерологи та єгиптологи знаходять все більше давніх текстів, які при зіставленні зі старозаповітними красномовно свідчать про пряме запозичення. Наприклад, Приповідки Соломонові взяті з єгипетської книги "Поучения Аменхотепа" (дослідження професора Шонфіла). У Біблії також наявні запозичення з Гетітського кодексу хліборобських племен Малої Азії. Навіть самі євреї у "Світовій історії єврейського народу" (с. 347) визнають це: "Ми тепер знаємо, як багато навчився Ізраїль від Єгипту і Месопотамії".

Книги Нового Заповіту упорядковувалися в перші століття нашого часу послідовниками Ісусового вчення. Ці книги названі євангеліями. Слово євангеліє первісно означаю "винагорода за благу вість". Пізніше стало означати саму "благу вість" про появу видатної особи. Цим словом стали називати й книги, в яких викладений життєпис Ісуса А євангелістами називають авторів цих життєписів, яких у Біблії нині чотири: Матвій, Марко, Лука, Іван (хоча це авторство досить символічне). На початку нашої ери таких євангелій писалися сотні. Кожне з них мало свою версію про життя, муки і воскресіння "сина Божого". Існувало безліч різних християнських сект. Автор II ст. Цельс писав, що його сучасники християни не відчували докорів сумління, переписуючи й виправляючи євангелія по три-чотири рази, щоб заперечити різні звинувачення на свою адресу.

У Римській імперії ще вважалося, що віра християнська — рабська, тому поважні римляни трималися своєї традиційної віри. Візантійський імператор Костянтин (274—337 р. н. ч.), який у тривалій боротьбі з Максентієм потребував допомоги, контактував із рабами-християнами. Вони робили несподівані напади на ворога із засідок, таємно повідомляли імператора про переміщення противника. Тому в 313 р. Костянтин видав "Міланський едикт", за яким надавалося християнам рівне право з представниками інших віросповідань, і тим самим створив вигідні умови для розвитку християнства.

Проте серед християн існувало стільки поглядів на Ісуса, скільки було фомад: одні казали, що Ісус — бог, другі — напівбог, треті — син юдейського бога Єгови, четверті зовсім не визнавали його Богом, вважаючи лише пророком. Тоді імператор Костянтин, сам язичник, вирішив об'єднати ці громади, спрямувавши їх на користь імперії. В 325 р. він скликав собор єпископів, який відбувся в невеликому селищі Нікеї, щоб узаконити головні християнські канони. Між "святими" отцями розпалилася суперечка, що дійшла до бійки. Єпископ Миколаїв виступив за впровадження культу Святої Тріііці. Його противником став архієрей Аріус, котрий твердив, що поняття Святої Тріііці є "поганським", тобто язичницьким. Тоді Миколай жбурнув у Аріуса цеглину, розбивши йому голову, зірвав з нього ризи і вирвав з рук Євангеліє. Імператор підтримав Миколая, визнавши, що проголошення Ісуса богом буде вигідне для нього самого, бо він стане вважатися намісником бога на землі. Іконописці почали зображати бога з обличчям імператора

Після Нікейського собору всі євангелія, крім чотирьох, котрі й нині є у Біблії, були заборонені й визнані апокрифами (недостовірними). Але теологічні суперечки, що не вщухали протягом кількох століть, час від часу вимагали перегляду основних положень віри. Відбувалися інші собори, які, зрештою, привели до остаточного поділу християнських церков на Східну й Західну. Це сталося в 1054 р. — папа Лев IX та патріарх Константинопольський піддали один одного анафемі (церковному прокляттю). З цього часу починається самостійне існування двох церков: Східної (куди входять ортодоксальна, або православна, та греко-католицька) і Західної (римо-католицька).

Сучасні наукові відкриття проливають світло на невідомі раніше сторінки життя Ісуса Нині вже перестали заперечувати його існування, оскільки визнано, що цілком можливо Ісус був історичною особою.- В 40-х — 50-х роках XX ст. на узбережжі Мертвого моря в Ізраїлі проводилися археологічні розкопки. У Кумранській печері були знайдені давні рукописи, з яких дізналися про дати життя царя Ірода, Ісуса, його брата та одного з апостолів. Цар Ірод помер у 4 р. до н. ч., отже, Ісус не міг народитися після смерті царя, адже, за Біблією, Ірод, шукаючи Ісуса, влаштував "побиття немовлят", яким було близько двох років. Значить Ісус народився раніше від "Різдва Христового"? Дослідження деяких зарубіжних вчених переконливо доводять, що Ісус був врятований від смерті своїми учнями, котрі під час сонячного затемнення зняли його з хреста. Він був одружений з Марією Магда-линою і мав сина Вараву. Проживши близько сімдесяти років, Ісус загинув під час нападу римлян на фортецю Масада5". Для створення нової віри церковникам потрібні були легенди про воскресіння "боголюдини", і вони їх створювали. Цікаво, що в євангеліях описи воскресіння Ісуса практично відсутні, тільки повідомляється, що він воскрес.

Уся література, що критикувала християнство, була знищена в період II—VIII ст. її вилучали з бібліотек і сховищ у всіх країнах, де християнство оголошувалося державною релігією. Так, праця грецького філософа Цельса "Правдиве слово", написана в 176 р., була знищена християнською церквою. До нас дійшли тільки цитати (виписки) з цієї книги, зроблені Орігсном, автором твору "Проти Цельса", написаної в 111 ст.

Ніхто не замислюється, чому сам Ісус не залишив нам жодного рядка ні свого вчення, ні своєї автобіографії. Невже він був неграмотний? Але ж, за євангеліями, Ісус знав "Закон", тобто Тору чи Талмуд, отже, якось він мав би його читати. Крім того, забувають, що Ісус був сповідником юдаїзму, про що неодноразово нагадують євангелії: "Кажу ж, що Христос для обрізаних став за служку, щоб отцям потвердити обітниці" (Біблія, Рим., 18:8); або слова самого Ісуса: "Я посланий тільки до овечок загину-лих дому Ізраїлевого" (Біблія, Матвія, 15:24). Відомо також, що він проповідував у синагогах: "1 ходив він по всій Гал ідеї, по їхніх синагогах навчаючи, та євангелію Царства проповідуючи" (Біблія, Матвія, 4.23)57.

Другою визначною працею у галузі українського біблієзнавства XX ст. стала невелика книжечка професора Володимира Шаяиа "Біблія як ідеологія", в якій автор порушує проблему об'єктивного вивчення Біблії: "... тут зустрічаємося з дивним фактом. Об'єктивне дослідження біблії саме як ідеології, наштовхується на великі перепони тому, що юдаїзм став основою для християнства. Можна навіть сказати, що це питання замовчувалося істориками релігій чи екзегетами... Чому ж потрібні такі застереження у відношенні до досліду біблії. А саме тому, що біблія є досьогодні предметом релігійного культу як у системі юдаїзму, так і хрнстиянізму, який її успадкував. А однак історично-порівняльні досліди релігій не можуть обійтися, ані проминути саме їх ідеологічного чи ідеологічно-політичного аспекту. ...її справедлива історична оцінка стається відразу предметом обурених емоцій"58.

Вчений стверджує, що Біблія продумана і написана саме як історія єврейського народу і саме з релігійного погляду юдаїзму. Але найважливіше те, що Біблія є конкретною багатовіковою програмою знищення всіх неюдейських народів. Початок цієї програми — навернення усіх народів до монотеїзму. На початку не так важливо, як буде називатися Бог тих чи інших народів, головне, щоб він був один: "Слухай, Ізраїлю: Господь

Бог наш - Господь один!" (Біблія, 5М, 6:4). Про це ж йдеться і в Новому Заповіті, де Ісус повторює цю заповідь юдаїзму в своїй розмові з книжниками: "Котра заповідь найбільша в Законі?". А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре він (Ісус) відповідав їм, приступив та й спитався його: "Котра заповідь перша з усіх? Ісус відповів: "Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний"59.

Наступний етап винищення етнічних релігій (тих, хто вірує в інших Богів): "І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій дає тобі, — не змилосердиться око твоє над ними, і не будеш служити їхнім Богам, бо то пастка для тебе"60. "Але тільки так будете їм робити: жертівники їхні порозбиваєте, а їхні стовпи поламаєте, святі їхні дерева постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні, бо ти святий народ для Господа, Бога твого, — тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був йому вибраним народом зо всіх народів, що на поверхні землі"61.

І третій етап—захоплення усіх земель, де ступила нога ізраїлевих синів: " Кожне місце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше. Від пустині й Ливану, від Річки, річки Єфрату й аж до моря останнього буде ваша границя"62. Цікаво, що серед списку народів, які приписується винищити і оселитися на їхніх землях, називаються гетити (гети). В 1917 р. чеський вчений Бедріх Грозний довів, що біблійні гетити — народ, який проживав у По-дунав'ї та Подністров'ї, а М. Грушевський вважав їх мешканцями Причорномор'я та Подніпров'я63. Ось така біблійна програма щодо України.

Вивчення Біблії продовжується. Нині маємо підручник С. Головашен-ка, який докладно висвітлює історію формування біблійного канону, його функціонування в юдаїзмі та християнстві, подано також розділ "Біблійна етнологія" (щоправда, з деякими неточностями), але, на жаль, дослідження теми "Біблія як об'єкт критики" майже відсутнє. Автор, зібравши загалом досить великий список бібліографії (зокрема іноземними мовами), не знайомий ні з працею Івана Франка, ні з працею Володимира Шаяна64.

Проповідник Світояр, біблієзнавець із Києва, подав аналіз біблійної ідеології під кутом зору етнорелігії, етнопсихології та етноправознавства. Його праця в недалекому майбутньому може стати основою релігієзнав-чої експертизи при реєстрації релігійних громад і їхнього віровчення65.


Джерело

Категорія: Християнство | Додав: ZlatoЯР
Переглядів: 666 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]