"Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре!" (З Нагірної проповіді Ісуса Христоса. Луки, 6, 26)
Для початку, необхідно відкинути усі балачки "християнських” книжників про позаізраїльське життя Ісуса, і про те, що він, нібито ходив за знаннями і вмінням в Індію до індусів і буддистів, а на зворотньому шляху забрів до японських самураїв і нінзя, і випадково познайомився з релігійною магією народу майя. Не помічають прихильники "ісусівського юдаїзму”, як цими балачками жорстоко і однозначно принижують розумові і практичні здібності свого "єдиного божества” Ісуса-Яхве… З цих побрехеньок виходить, що Ісусу не вистачало власного таланту бути неперевершеним, всезнаючим і всевміючим "богом”. Якщо це й справді народився "бог” чи навіть "син божий”, то всемогутності йому б не довелося позичати у звичайних смертних, тим більше, у сповідників інших нехристиянських релігій. А щодо його дитинства, то "бог” навіть з пелюшок повинен бути "богом” і, без спеціальної підготовки, з перших подихів повинен був проповідувати свої "премудрі" притчі, почавши "виховання жидів" із своїх домашніх, не говорячи вже про вміння творити чудеса і сеанси масового зцілення. Це між іншим... Про дитинство Ісуса з євангелій відомо лише те, що він був неслухняним синочком і байдуже ставився до своїх земних матері Марії та вітчима Йосипа. Він неодноразово непокоїв свою матір постійним непомітним своїм зникненням і вештанням серед незнайомих людей…Про Ісусових друзів і подруг дитинства євангелії нічого не повідомляють… З всього видно, що серед однолітків друзів він не мав. Отже, діти позбавленні нагоди пожити "дитинством Ісуса” чи рівнятися на Ісусика, якщо не брати до уваги відлучення з дому без батьківського дозволу… Що ж до життя дорослого Ісуса, то мусимо зауважити, що воно було постійним запереченням його ж "заповідей”. Згадаймо його заповідь "Не протився злому!" і його бешкетування в синагозі (Марка, 11, 15) . А його дружня прогулянка і розмова з Дияволом в пустелі протягом 40 днів подане в євангелії як безсиле і принизливе ухиляння звичайної людини від домагань сильнішого і всевладного господаря всесвіту: " І Диявол вивів Ісуса на гору високу, і показав Йому всі царства на світі, і сказав Йому: "Я дам тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю її кому хочу. То ж коли Ти поклонишся переді мною, то все буде твоє". І повів (Диявол) Його в Єрусалим і на наріжнику синагоги поставив..." (Луки, 4, 5-9). Чи дозволив би Бог і з собою так забавлятися, як з лялькою, та ще своєму супернику?.. Неохайні та нечистоплотні люди можуть серед висловлювань Ісуса-лікаря знайти слова і вчинки, які виправдають їхню неохайність: "...перед обідом Ісус перш не обмився" (Луки, 11, 37-38). "... деякі з учнів Ісуса їли хліб руками "нечистими”, тобто невмитими. Бо усі юдеї не їдять, якщо старанно не вмиють руки. І запитали вони Ісуса: "Чому учні твої хліб споживають руками нечистими?” (Марка, 7, 1-5). Ісус їм відказав: "Їсти руками невмитими,- не опоганює це людини!..” (Матвія, 15, 20) Чи є прикладом нормальних стосунків дітей з батьками пащекування Ісуса до матері на одному з весіль: "Чого тобі, жоно, до Мене?.." Чи "богу" все можна? Ісус неодноразово повторював учням заповідь: "Шануй своїх батька та матір”, а коли ж його мати Марія і його брати прийшли до нього під час його проповіді, не звернув на них ніякої уваги та ще й образив. Ось, як про це описано у "високоморальній" християнській Біблії: "І прийшли мати Його та брати Його і викликали Його. А народ кругом Нього сидів. І сказали йому: "Мати Твоя, брати і сестри Твої Тебе питають". А Ісус їм відповів: "Хто Моя мати й брати?" І поглянувши на тих, що круг нього сиділи, сказав: "Ось мати Моя та брати Мої!.." (Марка,3, 31-34; Луки,8, 19-21). А як же тоді заповіді: "Шануй своїх батька та матір" і " Люби брата свого"? Якщо знайдуться такі батьки, які в цій розмові не помітять образи, завданої Ісусом своїй матері та рідним братам, то побажаємо таким батькам, щоб їхні діти говорили подібно і про них на людях (за Ісусом)... Мовчать християнські попи про причину приходу його рідних, бо євангеліє говорить: "Коли Його ближчі (домашні) почули, (що він з'явився - П.С.), то вийшли, щоб узяти його, бо говорено, ніби він НЕСАМОВИТИЙ." (Марка, 3, 21). Диму без вогню не буває. Та й, хто краще матері може знати свою дитину? Мовчать і про те, що "не вірували в Ісуса навіть брати Його” (Івана, 7, 5) В усіх євангеліях Ісуса називають "учителем” ("рабином”), але з виховної практики відомо, що достойний учитель ніколи не буде вчити своїх учнів одному поводженню, а сам поводитися по-іншому. Що ж до педагогічного хисту Ісуса, то його "євангельське життя” - часто є запереченням його ж "науки”. Відомо, що, так звані, головні заповіді християнства: "люби Бога свого" і " люби ближнього свого" однозначно перекриваються однією лише заповіддю, яку проголосив Ісус,- "ЛЮБИ ВОРОГА СВОГО". Чи не означає це, що віднині вірні "християни" повинні любити не лише усіх земних своїх ворогів, але й Диявола, який вважається запеклим ворогом Ісуса? І, якщо ця заповідь не є жорстоким жартом і збиткуванням над християнами, то нехай би сам "бог" Ісус Христос, на власному прикладі показав, як треба правильно "любити свого Ворога"; нехай обніметься із Дияволом і поцілується, і нехай переконає усіх християн зробити те ж саме... Який би тоді мир та злагода на Землі настали!.. Але ж ні! НЕ ХОЧЕ ІСУС ПОЛЮБИТИ СВОГО ВОРОГА, ДИЯВОЛА!, не хоче молитися за Сатану і добро чинити Антихристу. Це б було по-християнськи! Тоді, чому християни, залякують мирний люд, що повинен прийти Ісус і знищити усіх своїх ворогів і нехристиян? Чому базікають про постійну і непримиренну боротьбу Ісуса з Дияволом, Добра і Зла, не вміючи належно оцінити, що є "Зло" і, що є "Добро"... З цього й постають жорстокі християнські війни і суперечки, які ніколи не припиняються... Жити життям Ісуса - це блукати по світу непрацюючим жебраком і бездомним "бомжом"; жити неодруженим, без рідні і без дітей, без власності і без душі...
