Понеділок
23.10.2017
14:32
Категорії розділу
Бий Перуне! [9]
Християнство [27]
Антисемітизм [5]
Тranslator
Календар
Місячний календар
Фазы Луны на RedDay.ru (Ровно)
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Як Ви відноситесь до Рідновірів?
Всього відповідей: 176
Погода
Наша кнопка

Рідновір

[Отримати код кнопки]
Цікаві сайти
Світанкові роси. Ляльки, мотанки, дерев'яні вироби, амулети... Український стиль: Прикольні патріотичні футболки :: вишиванки :: подарунки Українські вишиванки Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» Журнал РЕЗЬБА ПО ДЕРЕВУ Бандерштат Официальный сайт Burzum и Варга Викернеса тм Древосвет - деревянные игрушки, конструкторы Природа и др... Українські пісні Світанкові роси. Ляльки, мотанки, дерев'яні вироби, обереги... Українські скарби
Країна
free counters
Статистика
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
MP3
Зворотній звя"зок
Ім`я відправника *:
E-mail відправника *:
Web-site:
Тема листа:
Текст повідомлення *:
Оцінка сайту:
Код безпеки *:

РІДНОВІР

Антихристиянство

Головна » Файли » Християнство

ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
14.03.2011, 19:27
Хронологія християнського завоювання Європи в І – ХХІ ст.

(погляд з України)

 

25 грудня або 7 січня 6 – 4 р. до н.е. – за матеріалами Кумранських рукописів Мертвого моря, народився Ісус Христос у період правління царя Ірода (в 4 р. до н.е. Ірод помер).

14 січня 6 – 4 р. до н.е. за календарем ортодоксальної церкви – обрізання Господнє (здійснено обряд посвячення Ісуса в юдаїзм).

7 липня близько 30 р. н.е. – Ісус Христос був охрищений Іоанном Христителем.

64 р. н.е. – перші християни підпалили Рим; пожежа знищила 10 із 14 районів столиці. Імператор Нерон жорстоко покарав винуватців – юдеїв та християн, що увійшло в історію під назвою «перше гоніння на християн». Церква і нині вважає Нерона «антихристом».

313 р. – Міланський едикт, виданий імператором Костянтином, який легалізував християнський рух, віротерпимо зрівняв права тоді ще напівлегальних християнських громад зі свободами інших релігійних груп. Християнські ж пастори досить скоро забули про цей гуманний документ, а тих, хто дозволив їм вільно поширювати своє вчення, назвали «поганами» та «єретиками». Історія утвердження християнства (як і інших світових релігій) не завжди була зразком милосердя та толерантності.

325 р. – Перший Вселенський собор у Нікеї (Мала Азія) під егідою імператора Костянтина.

391 – 392 рр. – Імператор Феодосій видав указ про заборону всіх язичницьких культів у Римі та закрив язичницькі храми, частину з яких було зруйновано, культову скульптуру та інші видатні твори мистецтва знищено.

394 р. – Імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри як язичницьке явище.

V ст. – наступ Римської імперії на слов’янські землі в часи імператорів Непота і Августула відбувався разом із поширенням ними християнства. Тривала запекла і переможна боротьба слов’ян проти духовного та фізичного поневолення. Під проводом славетного рутенського короля Одонацера (Одоакра), який 23 серпня 475 р. захопив римський престол і об’єднав багато споріднених племен, слов’яни знищували перші осередки чужовір’я на своїх землях. Слов’янські війни проти християнізації та їхній вплив на політичні події римської історії ІІІ – ІV ст., а також розселення слов’ян на візантійських землях добре відомі українським і російським історикам [3; 4; 5; 11], однак досі ще не стали предметом вивчення в навчальних закладах жодної зі слов’янських країн.

415 р. – в Александрії християнські фанатики, скеровані архієреєм Кирилом і дияконом Петром, по-звірячому розтерзали славетну жінку-філософа неоплатоніка Гипатію (Іпатію) – хранительку Александрійського мусейона в Греції. Вони звинуватили її в «відьомстві», що за християнськими законами того часу підлягало «покаранню за чари: чарівник має бути розірваним до кісток його залізними гаками». Як повідомляє Католицька енциклопедія: «християни здерли з неї шкіру, гострими мушлями відриваючи м’ясо від кісток, і ще трепетні кінцівки вкидали у полум’я» [31]. Після цього християни зруйнували та спалили саму бібліотеку.

438 р. – У Римі введено в дію закон, який передбачав смертну кару для язичників.

451 р. – У Римі вводиться закон про смертну кару для тих, хто надає в своєму помешканні притулок для язичників або для їхніх богослужінь.

475 р.готський правитель Вінітар, який воював з антами, порушивши закони тогочасного міжнародного права, під час мирних переговорів підступно вбив князя антів Буса (Божа) та розіп’яв на хрестах сімдесят руських старійшин. На кургані понад річкою Рось нині встановлено пам’ятник славетному князю, який захищав Русь від духовного рабства.

723 р. – Єпископ Боніфацій зрубав священного дуба Донара (Бога Тора) в землі Гессен і будує з нього християнську каплицю.

743 р.– перші писемні згадки про окремі випадки християнізації слов’ян: наприклад, Карантанський князь Борута відправив свого сина Горазда та племінника Готимира здобувати християнську освіту до нещодавно заснованого монастиря Чімсі [6. 32].

20–60-ті роки Х ст. – почалося інтенсивне підкорення полабських слов’ян німецькими королями, для яких християнство було лише вигідною ідеологічною зброєю і служило ідеальною політичною ширмою для колоніальних війн та знищення етнічних релігій, які християнство проголошувало примітивними, нижчими від себе. Звідси нав’язане всьому світові уявлення про те, що християнство нібито є своєрідним „просвітництвом”, порятунком „темних варварів”.

Між 818–825 рр. охристили моравського князя Моймира.

821 р. – примусове охрищення франками князя ободритів Славомира, який відбував у них заслання як непокірний васал. Будучи відпущеним додому, Славомир раптово помер у дорозі.

831 р. – примусове масове охрищення частини населення Моравії.

Близько 830 р. слов’янський князь Прибина наказав збудувати і освятити християнську церкву для себе і своєї жінки-баварки. Прийняття ним християнства мало політичні та майнові причини – він отримав ленне володіння у Нижній Паннонії, де збудував собі нову резиденцію [6. 41–42].

846 р. охрищення моравського князя Ростислава з політичного примусу (щоб мати підтримку від короля Людовіка).

865 р. – охрищення болгар.

880-ті рр. – охрищення сербів і хорватів.

880 р. – охрищення чехів.

894 р.– охрищення князя Борживоя (Чехія).

948 р. – германці заснували на слов’янських землях два єпископства – Хафельберґ і Бранденбург, які насильно навертали слов’ян до християнства.

968 р. – заснування єпископств у Ольденбурзі і Маґдебурзі. Єпископ Ольденбурзький „народи ваґрів і ободритів омив у священному джерелі хрещення” [8], а Адам Бременський писав, що нібито „був охрищений весь народ язичників”.

956 –986 – Геральд Синьозубий силоміць впровадив християнство в Данії.

955 р. – охрищення руської княгині Ольги. Повертаючись додому з Константинополя, вона з острахом говорила: „Мої люди погане, і син мій, – уберіг би мене Бог від усякого зла” [12. 94]. Непевна згадка наших літописів про те, що Ольга тримала свого „пресвітера потаємно”, підтверджує думку літописця про те, що Святослав гнівався на матір за зраду рідної віри.

960 р. – Гакон Добрий і Трюггві (батько Олафа Трюгвассона) впровадив християнство в Норвегії.

966 р. – охрищення польського короля Мєшка і його підданих.

971 р. – після жорстокої і нерівної битви, яка відбулася напередодні християнської пасхи і закінчилася значними втратами руської дружини (за словами літопису, „все войско погуби”), великий руський князь Святослав ніби прозрів причину поразки – етнічно і релігійно змішане військо русів і варягів, язичників і християн, що не мало єдиної душі, божественної енергії чи харизми, втратило містичну підтримку рідного Бога Перуна. Відомі його сповнені смутку слова, сказані на військовій раді: „Загинула слава, яка йшла слідом за військом росів, що легко перемагали цілі країни, якщо ми тепер ганебно відступимо перед ромеями…”. За відомостями Василя Татіщева, Святослав наказав дружинникам-християнам поклонитися язичницьким Богам, але ті не підкорилися. Великий князь „толико рассвирепе, яко и єдиного брата своего Гліба не пощаде, … наипаче на пресвитери яряся… посла(в) до Києва, повелів храми христиан разорити і сожещи. І сам скоро пойде, хотя вся христиани ізгубити” [26. І. 110–11].

972 р.– намовлені візантійським імператором печеніги убили князя-рідновіра Святослава Хороброго на о. Хортиця. Князь Святослав добре усвідомлював загрозу і шкідливість християнства, як засобу поневолення духу слов’ян. Тому він боронив від Візантійської християнської експансії не тільки Русь та Болгарію, а й інші народи Подунав’я, намагаючись об’єднати слов’ян в єдину імперію.

983 р. – Добриня знищує давній хтонічний культ ільмерських словен: Рода і Рожаниць або Змія-Ящера-Волхова [7].

983 р. – у Північному Полаб’ї вже прокотилася хвиля слов’янських повстань проти німецько-християнської експансії. Полабські слов’яни вбачали причину своїх нещасть в духовній зраді своїх Богів. Через це повстанці зруйнували єпископські резиденції в Хафельберзі, Бранденбурзі, Ольденбурзі, Гамбурзі, де „спалили і зруйнували дощенту всі церкви, не лишивши по той бік Лаби і сліду християнства” [30].

988 р. – офіційне примусове масове хрищення 10 тисяч киян (а не всієї Русі!) князем Володимиром, що відбулося з порушенням християнських канонів, за якими обряд охрищення має бути персональним таїнством. По суті Володимир-Базилій влаштував ганебне політичне шоу: кумир Перуна побитий палицями і протягнутий через усе місто для наруги; знищено кумири Хорса, Стрибога, Симаргла, Макоші, Дажбога [12]; знищено кумири Услада і Велеса, які стояли на Подолі (вони не увійшли в перелік літописця) [12; 26]. В "Житії Володимира" говориться: "А Волоса ідола... велів у Почайну-ріку воврещи".

989 р. – дядько Володимира-Базилія Добриня та воєвода Путята під керівництвом грецького єпископа Йоакима Корсунянина христили вогнем і мечем новгородців: „повелів ідоли опровергнути, одних посікти, а інших огневі віддати... затим скоро повелів будувати церкви і зводити на місцях, де стояли кумири». Археологи підтвердили ці відомості, орієнтуючись на сліди пожеж, виявлені на вказаних літописцем місцях.

989 р. – руський князь Володимир своїм Церковним уставом наказує спалювати волхвів. Хрищення Володимиром білих хорватів і спалення кількох десятків міст і сіл.

995 р. – У Польщі знищено кумир Деванни-Дзеванни, Богині мисливства й лісів.

995–1002 Олаф Трюгвассон продовжив християнізацію Норвегії, осквернив капище Тора [Сага про Олафа Трюгвассона.1698].

1004 р. єпископ Віґберт наказав вирубати Священний гай сорбів і побудував на його місці християнську церкву.

Перша половина ХІ ст. – у святилищі Сварожича в Радогощі (Ретрі)– культовому центрі плем’яного об’єднання лютичів якийсь саксонець пошкодив статую слов’янської Богині Живи. Оскільки лютичі були досить сильними а християнські правителі були змушені поблажливо ставитись до язичницьких звичаїв та рахуватися з думкою жерців, то імператор виплатив жерцям 12 фунтів срібла для відшкодування збитків [20].

1008 р. – Знищення (вирубування і спалення) єпископом Мерзербурзьким Священного гаю Святобора у сорбів [20].

1018 р. – Пожежа в Києві. Християни, скинувши провину в цьому на «зле чародійство волшебниць», убили десятки жінок, запідозрених у чаклунстві.

1024 р. – Широкомасштабне насадження християнства в Муромі, Суздалі та Ростові. Єпископи Леонтій та Костянтин Муромський жорстоко і цинічно повергають кумирів, та розгніваний народ вбиває Леонтія за осквернення їхніх святинь (див. житія цих «святих»).

1043 р. – князь ободритів Готшалк намагався навернути свій народ до християнства шляхом особистої проповіді рідною мовою, він відновив церкви й монастирі. Однак, така діяльність князя викликала величезний опір і ненависть народу.

1052 р. – Булла папи Інокентія IV «Ad exstirpenda» (про знищення) про введення тортур для отримання зізнання.

1054 р. – розкол церкви на латинників і „схизматів” стався поділ слов’ян не тільки за релігійною ознакою, а й за способом письма. Первісно всі слов’яни вважалися „схизматами” через те, що мали власну писемність. Боротьба католицької церкви зі слов’янською азбукою закінчилася латинізацією чехів, поляків та інших слов’ян. Було впроваджено латинку, яку поляки називають „абецадлом” від лат. „а, в, с”, наслідком чого стало відчуження навіть на мовному рівні колись споріднених народів [13].

1063– 1157 рр. – Кількаразове спалення і відродження лютицького храму Радегаста в Ретрі. Оплавлені кумири з цього храму були знайдені на початку XVIII ст. в Німеччині (колишні землі слов’ян) та описані Готлібом Машем у 1774–1795 рр. [16].

1066 р. – язичницьке повстання під проводом Блусса (зятя князя Готшалка) і жерців. Хвиля величезного народного гніву прокотилася всією країною. Народ забив князя-християнина і разом з ним усіх його прибічників, які не схотіли зректися чужої віри [14. 93].

1068 р. – єпископ Хальберштадський знищив святиню лютичів Ретру. На знак приниження слов’янської віри він вчинив наругу над священним конем Бога Святовита (на якого ніхто не смів сідати), – єпископ Бурхард повернувся на ньому верхи в Саксонію.

1069 – 1071 – Ян Вишатич мечем приборкав слов’янських і фінських язичників на Білоозері.

1069 р. – князь Гліб Святославович і єпископ Федір зарубали сокирою волхва та його прибічників у Новгороді [12].

1050 р. – Монах Авраам знищив кумира Велеса в Ростові та насильно охристив мешканців міста, поставивши на місці язичницького храму церкву.

1071 р. – Убивство волхва в Києві: «і вринуша його біси в рів» [12].

1091 р. – Придушення повстання волхвів у Ростові: «волхв погибе вскорі» [12].

Початок ХІ ст. – Ольденбурзький єпископ Герольд знищив кумира Бога Прове та спалив Священний ліс Прове [8].

Початок ХІІ ст. – заснування християнських єпархій, які засуджували язичників до страти за порушення ними християнських норм життя. Наприклад, Карл Великий у так званому „Саксонському Капітулярії” встановив правила покарання для своїх підданих, у тому числі й для слов’ян, чиї землі входили до складу його імперії: „Хто з неповаги до християнської віри порушить піст святої п’ятидесятниці, поївши м’яса, – буде покараний смертю... Хто спалить по язичницькому обряду тіло померлого і спалить на попіл його кості, – буде страчений на смерть. Хто із племені саксонського буде надалі ухилятися від хрищення, не з’явиться для здійснення над ним цього таїнства, бажаючи залишатися в язичницькій вірі, – буде скараний на смерть” [29. 424].

1125 – 1128 рр. – король стодоранів Прибислав-Генріх запекло боровся з опозицією жерців храму Триглава. Князь Лотар ІІІ спалив лютицький храм Триглава (можливо це в тій самій Ретрі). Держава лютичів розпалася. Після цих драматичних подій політична сила і вплив слов’янської віри були підірвані [13].

1136 р. – перша спроба підкорення непокірних слов’янських язичників Балтійського помор’я [23].

1147 р. – відбувся христовий похід проти слов'ян, очолюваний Генріхом Левом, наслідком якого був лише «помірний успіх» у християнізації, адже слов'яни виявилися дуже серйозним і небезпечним супротивником, який просто поставив германців у безвихідь [8. I. 92; II. 4].

До 1157 р. – Найзначніший культовий центр Сварожича в землі слов`ян-лютичів та ретарів неодноразово був знищений християнами та відновлювався знову й знову: в 953 він був розорений Оттоном Першим, у 1068 – саксонським єпископом Бурхардтом Другим, двічі спалювався германськими христоносцями під час хрестового походу проти язичників баварського герцога Генріха Лева в 1147 – 1150.

1159 р. – друга спроба підкорення непокірних слов’янських язичників Балтійського помор’я [23].

1166 р. – третя спроба підкорення непокірних слов’янських язичників Балтійського помор’я [23]. Внаслідок жорстокої війни і опору, який чинили слов’яни-рідновіри християнським загарбникам Альденбурзького єпископства, зруйноване місто вагрів Старгород (пізніше назване Ольденбургом, нині територія Німеччини) [8].

1168 – 1169 – четверта спроба і руйнування слов’янських святинь Помор’я. Єпископ Абсальон знищує і оскверняє кумира Ругевита в місті Карензі-Корениці на о. Руяні (нині Рюген): кумиру підрубані ноги, а єпископ Свен всівся верхи на скинуту статую Бога і звелів своїм благовірним провезти його по місту [23]. Після цього він же знищив кумирів Поревита і Поренута [Кнітлінг Сага]. Слов’янська держава Ругія на о. Руяні була зруйнована внаслідок постійних ворожих нападів саксонських королів Еріха, Вальдемара І та ін., керованих християнськими єпископами. Як писав В. Шаян „цілий христоносний похід був піднятий проти держави цього острова і твердині старослов’янської віри” [30. 198]. Після зруйнування Ретри (1068) і до 1168 року цей храм ціле століття залишався релігійним центром не тільки балтійських слов’ян, але й усієї Слов’янщини. Сюди майже 200 років після християнізації Руси приїздили руські купці, воїни і прості рідновіри, щоб принести дари Богам. У цій нищівній війні взяли участь данські війська під проводом князя Вальдемара І, а також померанські війська Казимира і Богіслава, які сподівалися отримати для себе кращі наділи землі в разі перемоги.

15 червня 1168 р. – єпископом Абсальоном осквернено і розграбовано храм Свентовида в Арконі на о. Руян. Оборонці-рідновіри винесли на мури своєї твердині священне знамено, яке називалося „Станіца” і за звичаєм мало виноситися лише в час вирішальних битв. Ця „Станіца” була у величезній пошані, що „майже дорівнювала маєстатові усіх Богів” [30. 198]. Данці підпалили дерев’яні стіни оборонної вежі. Численні оборонці кидалися у вогонь, вважаючи за краще вмерти, ніж потрапити в духовне рабство. Священне знамено згоріло в полум’ї разом з останніми рідновірами. В цей час данський князь Вальдемар велів винести крісло, щоб, сидячи перед своїм шатром, цинічно спостерігати хід битви. За його наказом вояки Есберн і Суно вдерлися до храму і зрубали кумир головного Бога Святовита, пограбувавши всі скарби святині. Саму статую порубали на дрібні шматки й запалили вогонь, на якому готували собі їжу. Такою була трагічна загибель останніх язичницьких твердинь [8].

1168 р. – жорстоке насильницьке охрищення германськими завойовниками усіх полабських слов’ян [3; 4].

1169 р. – Суздальський князь-християнин Андрій Боголюбський спалив і пограбував Київ, убив тисячі киян.

ХІІ ст. – Монахи-бенедиктинці скидають кумирів Лади, Лелі та Води на Лисій горі поблизу села Келець (Польща). На місці язичницького храму будують костел і монастир, про що розповідає повість ХVІ ст. «Про будівництво бенедиктинського монастиря на Лисій горі».

В кінці ХІІ – ХІІІ ст. германці завоювали землі слов’ян до Одри і створили там християнські єпархії, зруйнувавши всі святині природної релігії підкорених слов’янських племен, убиваючи й спалюючи жерців, які були носіями етнічних знань, а разом з ними спалювали їхні книги, написані на дерев’яних дощечках.

1210 р. – у грамоті папи Інокентія ІІІ говориться про слов’ян, які „воюють з католицькою вірою, бо отці їхні, як і вони, були язичниками, і були насильно вигнані з їхніх земель бранденбурзькими графами” [20. 187–203]. Саме з часу християнізації почалася масова колонізація слов’янських земель німецькими колоністами, яка майже розчинила в собі слов’янський етнічний компонент, асимілювала полабські племена наших прародичів.

1227 р. – за наказом архієпископа князь Ярослав (батько Александра Невського) спалив чотирьох волхвів: «изжьгоша волхвов четире на Ярославі дворі», що описано в Патріаршому або Никонівському літописі (1862 р.): «Явились во Новогороде волхвы, ведуны, потворницы, и многие волхования, и потворы, и знамения творили. Новогородцы же поймали их и привели волхвов на двор мужей князя Ярослава, и связали волхвов всех, и бросили в огонь, и тут они все сгорели».

1375 р. – У Новгороді страчені «єретики-стригольники».

1411 р. – з наказу церкви спалено живцем 12 віщих жінок у Пскові, про що повідомляє Псковський літопис [1].

1462 р. – Єпископ Іоанн Можайський, засудив на смерть боярина Андрія Дмитровича і спалив його разом з жінкою за мниме «волшебство» на показ усьому народу.

1484 р. – „Summis desiderantes affectibus” („Всіма помислами”) – булла папи Інокентія VIII, яка узаконила боротьбу церкви з відьомством і чарами. Народні погляди на чаклунство, поширені в народі й раніше, досі не визнавалися церквою, – віднині ж стають офіційною доктриною церкви і оголошуються єрессю. Булла була надіслана Крамеру, руками якого папа Інокентій VIII хотів придушити опозицію, що виступала проти полювань на відьом. Керуючись цією буллою, в Європі за неповними даними католики засудили до страти 100 тисяч язичників.

1485 р. – спалено 41 «відьму» в П’ємонті.

1487 р. – вихід у світ книжки папських інквізиторів домініканців Якова Шпренгера (1436–1495) декана Кельнського університету і пріора Генріха Крамера (латинізоване Інстіторіс) (бл. 1430–1505) під назвою "Malleus Maleficarum” („Молот відьом”), яка стала по суті детальною розробкою процедури судочинства над відьмами, "щоб як духовні, так і цивільні судді мали в своєму розпорядженні готові прийоми тортур, ведення суду і виголошення вироку".

1499 р. – поширено одне з перших «Поученій священнослужителів проти язичництва».

У кінці XV століття – з’являється середньовічний звід церковних правил Домострой, написаний монахом Сильвестром для потреб церкви (на зразок мусульманського Шаріату), потім доповнений впродовж наступного XVI століття. Цей документ написаний під впливом подібної праці Василія Великого – архієпископа Каппадокійського. Сильвестр часто посилається на нього, зокрема з нього взяте правило 72: «Той, хто довірився волхвам або їм подібним, що вбивають час – хай стане це заборонено». Тлумачення: «Той, хто пішов на навчання вредоносній мудрості до волхвів, колдунів та інших чародіїв, хай буде покараний як зловмисний убивця. Віруючий же волхвам або той, хто вводить їх у свій дім для зцілення від отруєння або віщування майбутнього – на шість років хай буде покараний, як наказує правило 61 Шостого вселенського собору… і 83 правило в тому ж посланні Василія Великого».

Домострой: Шостого собору правило 61: «Тим, хто піддався волхвуванню або так званим мудрецям…, на шість років позбавлені від причастя, як такі, хто водить ведмедів або якогось іншого звіра для розваги натовпу і для заробітку, хто віщує долю при народженні і родословну за зорями, і подібними речами вводить народ в оману. Ті, хто ворожать за хмарами, чародії, творці амулетів і волхви, які цим займаються і не відступають від згубних сих язичницьких справ, – виганяти таких всюди з церкви вимагаємо, як велить закон священику»… «Що спільного у світла з тьмою? – як сказав апостол, і як поєднується церква божа з ідолами язичницькими? Яка співдія вірного з невірним? Яка згода Христоса з Дияволом?».

1501 р. – Стоглавий собор заборонив наукову діяльність, особливо небезпечним визнано заняття астрономією.

1504 р. – за наказом Московського митрополита Данила за читання іноземних книг та єретицтво спалені живцем: князь Лук омський, Іван Волков, Михайло Конопльов, Іван Максимов; а в Новгороді: Не крас Рукавов.

1505 р. – Поучення проти язичництва, «Грамота митрополитів Фотія і Даниїла», «Стоглав», «Домострой» наказують катувати волхвів і всіх тих людей, хто знається з кудесниками.

1515 р. – у Європі спалено понад 500 «відьом».

1552 р. – Поучення проти язичництва в «Судебнику».

1568 р. – церковники розгромили першу друкарню в Москві.

1568 р. – Спалено живцем винахідника першого літального апарату «смерда» Нікітку.

1599 р. – Послання Івана Вишенського про знищення свят Коляди, Купайла, писанок, великодніх короваїв та ін.

1619 р. – В Тулузі за рішенням інквізиції італійському філософу Ваніні відрізали язик, щоб він не зміг висловлювати своїх думок, а коли він виявив намір продовжити писати – спалили живцем на вогнищі.

1648–1649 р. – Указ московського царя Алексія Михайловича про знищення давньої музичної та пісенної культури, «шкідливість» скоморохів, яких наказано бити батогами, відсилати на заслання, ламати їхні дуди, гусла та інші музичні інструменти. Наприклад, грамота до воєводи Змієва про знищення свят Коляди, Овсеня та народних ігор.

1721 р. – «Духовний регламент» Петра І про те, щоб церква «вірою і правдою служила самодержавству», «щоб насаджували вірнопідданські почуття і доносили на неблагонадійних», а також молебні, канони та акафісти на честь царюючих осіб.

1784 р. – Російський імперський уряд наказує Київській академії читати лекції не рідною мовою студентів, а «с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии» та дотримуватися російського правопису. Тих викладачів, які продовжували викладати українською мовою, було звільнено з посад.

1863 р. – «Валуєвський циркуляр» російського царя про заборону української мови в Україні, особливо її використання в навчальних закладах.

1876 р. – Емський указ проти вживання української мови навіть у народних піснях та на наукових фольклористичних конференціях. Заборонялося також вживання слів «Україна» та «українець».

На початку ХХ століття з наказу радянської влади на Гуцульщині знищували писанки, репресували писанкарів, майстрів народного мистецтва.

1921 р. – Постанова ВЧК про «осведомителей агентурной работы ЧК по духовенству», за якою визначалося «материальное заинтересование того или иного осведомителя среди духовенства». «При цьому субсидії грошові та натурою…, їх будуть зв'язувати з нами й в іншому відношенні, а саме в тому, що він відданий раб ЧК, який боїться розконспіровувати свою діяльність». Протягом усього часу радянської влади та й донині існує широка агентура КДБ (ФСБ) серед християнського духівництва і реальний вплив через неї на справи і політику не тільки церкви, а й держав, і на міжнародному рівні [2.246–248; 19.3].

1927 (або 1930) р. – радянською владою знищене поховання славетного князя Святослава, знайдене археологом В. А. Грінченком на острові Хортиця під час будівництва металургійних заводів-гігантів Запорізького промислового комплексу [13]. Тут знайдений військовий могильник, що нараховував близько 50 курганів. Тут князь Святослав прийняв свій останній бій з печенігами, в якому загинув смертю хоробрих і був похований тут же неподалік на горі, що нині зветься Вознесенською. Нині на місці ймовірного останнього бою князя Святослава встановлений обеліск.

1937 р. – за наказом радянської влади у Москві розстріляно кілька десятків українських кобзарів, лірників, бандуристів – знавців пісенного фольклору і народної мудрості, яких спеціально «запросили» на з’їзд.

На початку 90-х років невідомий чернець каплиці в Ботанічному саду м. Києва безкарно розбив молотом кам’яну скульптуру язичницького Бога, яка тут стояла з давніх часів.

2006 р. – За наказом олігархів руйнується Острів Хортиця (в давнину Хортич), відомий археологам як одне з найдавніших священних місць України. Тут знайдені десятки капищ, які датуються, починаючи від ІII тис. до н. ч. і навіть давніше. Слов’янські святилища на о. Хортиця згадувалися Костянтином Багрянородним, вони відомі також в давньоруських літописах. Уже з ХІІІ ст. на Хортиці існували перші осередки козацтва, з яких у XV ст. утворилася Запорізька Січ.

2007 р. – Комунальне підприємство «Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації з обслуговування іноземних представництв» вирубало 500-літні дуби Перунового гаю на Оболоні – природного парку площею 109,8 га у Києві. Рідновіри вважають цю природну зону Священним гаєм, який вони доглядали протягом 10 років, аж поки в 2006 році їх почали брутально виганяти з цього парку загальнонародного користування. Виявилось, що згідно листа КМДА від 27.03.07 № 014-554 цей гай на березі Дніпра віддали олігархам для індивідуальної котеджної забудови ще 5 травня 2003 року. Злочинним Рішенням Київради від 9 березня 2006 року №191/3282 «Про продаж земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпровська Рив’єра» земельна ділянка розміром 46,0266 га віддана для будівництва, експлуатації та обслуговування індивідуальної котеджної забудови й будівництва головного сервісного селекційно-технологічного центру конярства та кінного спорту в урочищі «Оболонь» на вул. Богатирській, на північ від затоки Верблюд, в Оболонському районі м. Києва» [Лист КМДА від 27.03.07 № 014-554].

12 і 19 серпня 2007 р. – Московський патріархат спільно ФСБ Росії та

Категорія: Християнство | Додав: ZlatoЯР
Переглядів: 1144 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]